Рання творчість Т. Г. Шевченка(1838-1843) представлена незрівнянними зразками ліричної поезії, баладами, соціально-побутовими та історичними поемами і драматичними творами.
Важливе місце в ліриці раннього періоду посідає тема призначення поета і поезії в суспільстві («Думи мої, думи мої...», «Перебендя»). Вірш «Думи мої, думи мої...» став не тільки поетичним заспівом до збірки «Кобзар», а і визначенням спрямованості подальшої творчості.
Предметом творчості поета є Україна, де «.. .родилась, гарцювала козацькая воля», до якої поет спрямовує всі свої помисли, бо впевнений, що тільки в Україні знайде розуміння своїх вболівань за минуле, сучасне і майбутнє народу, тільки ненька Україна привітає його думи, «як свою дитину».
Тему ролі митця і мистецтва в суспільстві Шевченко розвинув у вірші «Перебендя*. Сліпий, народний співець Перебендя, опиняючись серед людей різних соціальних верств, виконує різні пісні, догоджаючи їм.
Звертаючись до теми призначення митця і мистецтва, Шевченко заохочує українських письменників відтворювати героїчне минуле України. Бо й сам Тарас Григорович усе своє життя цікавився героїчним минулим рідного народу. У вірші «До Основ'яненка» поет сумує за Запорозькою Січчю, за козацькою волею, згадує колишню славу рідного краю.
Але сам Шевченко скаржиться на власне безталання, вважає, що йому не під силу віршованим словом пробудити національну свідомість українців:
...Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!
Поборовся б і я, може,
Якби малось сили;
Заспівав би, — був голосок,
Та позички з'їли.
У ранній ліриці Т. Г. Шевченко звертається ще до однієї теми — соціальної нерівності та шукання молодою людиною-щастя. З цією метою поет використовує теми та образи бурлацьких і сирітських народних пісень. Вірші «Тече вода в синє море...», «Вітре буйний, вітре буйний!», «Нащо мені чорні брови...» автор назвав думками, тобто короткими ліричними віршами елегійного чи баладного змісту. Усі Шевченкові «думки» стали народними піснями.
