Просвітництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких просвітників — Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтеск'є, Маблі та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання», який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, «Енциклопедію» Дідро. Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу. Це трактувалось особливо під час правління «філософа на троні» - Катерини II, коли роль Києво-Могилянської Академіі в Україні було зведено до звичайного училища «єпархіальних євреїв», закрито Харківський, Переяславський і Чернігівський колегіуми. Члени «Попівської академії» (у с. Попівка на Сумщині) в маєтку О. Паліцина вивчали твори французьких просвітників. Тут виникла ідея створення Харківського університету, яку здійснив у 1805 член гуртка Василь Каразін. Серед просвітників — випускників Києво-Могилянської Академії були літератори, перекладачі, публіцисти, зокрема Микола Мотоніс, Василь Рубан, Григорій Полетика, Яків Козельський та ін. Свій суспільний ідеал просвітники формували на основі ідей свободи, рівності і власності.
Петро Петрович Гулак-Артемовський народився в містечку Городищі Київської губернії. До творчого доробку П. Гулака-Артемовського належать байки (байка-казка, байка-приказка), притчі, вірші, послання, балади. Він також ввів в українську літературу жанр романтичної балади. В історію української культури увійшов насамперед як просвітник, талановитий продовжувач народних бурлескних традицій і реалістичних тенденцій, започаткованих І. Котляревським. Він заклав основи нової байки, дав перші зразки романтичної балади, збагатив літературну мову, показав приклад майстерного віршування.Літературні інтереси П. Гулака-Артемовського пробудилися ще в часи навчання в Київській академії, але активну літературну діяльність він розпочав після переїзду 1817 р. до Харкова, коли в журналі «Украинский вестник» були надруковані його переклади російською мовою з Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мільтона, Ж. Расіна. Популярність поет здобув після опублікування 1818 р. у цьому самому журналі відомої байки «Пан та Собака», в якій звернувся до актуальної соціальної теми: через стосунки Пана й Собаки розкрив характер взаємин у феодальному суспільстві. Поєднання бурлескного струменя з реалістичним змалюванням української дійсності, жива народна мова і гуманістична тенденція переконливо засвідчили непересічність автора байки.Найпліднішими у творчості поета були 20-ті роки XIX ст. У цей період він публікує байки «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько» (обидві 1819), «Дурень і Розумний», «Цікавий і Мовчун» (обидві 1820), «Батько та Син», «Рибка», «Дві пташки в клітці» (всі 1827), в яких торкається життєвих проблем, часом соціального характеру.
