Світова економічна думка формувалась, об’єднуючи різноманітні напрямки економічного знання. Вона синтезувала досягнення цілих поколінь, добираючи раціональне та відкидаючи дрібне, несуттєве. Кожну із сучасних доктрин чи шкіл було започатковано в минулі століття, і кожна з них розвивалась відповідно до вимог часу та економічної реальності, була породженням конкретних соціально-економічних обставин.
З другої половини 20-х рр., а особливо з 1929 р., належність автора до більшовицької партії стає чи не найпереконливішим аргументом слушності його теорій. Науково-аналітичний підхід замінюється класово-партійним та ідеолого-етичним.
Починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення. За основну ф-цію ек-ної тео-рії визнається ідеологічна, тобто захист існуючо-го ладу, постійні докази правильності партійного курсу, критика всіх ек-них доктрин, що не відпові-дають радянським ідеологічним настановам. Однак суто прикладні аспекти ек-ної теорії ще ро-зглядаються радянськими ек-стами. Саме в цей час було започатковано балансовий метод розв-ку народного госп-ва, ек-ко-математичне моде-лювання, статистичні методи, сформульовано принципи планування та прогнозування. Однак під політичним тиском погляди багатьох ек-стів зазнають змін, теорії пристосовуються до ідеоло-гічних вимог. Еволюція поглядів характерна для доби повороту країни на шлях побудови тоталі-тарної, адміністративно-командної ек-ки. Це була реакція на реальну загрозу: учені-ек-сти, теоре-тики та практики, що не хотіли свої погляди на закономірності розв-ку сус-ого госп-ва пристосо-вувати до ідеологічних вимог, не хотіли змирити-ся з новими підходами до науки, або зазнавали утисків, або були вислані за межі країни, або й фізично знищені.
Немарксистські автори намагалися протестувати проти цього. Однак помилковим буде і твердження, що всі економісти ідеологізували економічну науку або сліпо захищали партійні інтереси. Російські марксисти в 20-х—на початку 30-х рр. зробили значний внесок в економічну теорію. З них треба назвати передовсім М. Кондратьєва, О. Чаянова, О. Челінцева, М. Левитського, Є. Слуцького, В. Леонтьєва та багатьох інших.
Наприкінці 20-х років колишні дискусії з приводу головних напрямків розвитку економіки радянської держави та основних принципів побудови соціалістичної системи підмінюються визначеними «згори» теоретичними ідеологічним настановам та формулюваннями
Однак суто прикладні аспекти економічної теорії ще розглядаються радянськими економістами, причому досить оригінально й цікаво. Саме в цей час було започатковано балансовий метод розвитку народного господарства, економіко-математичне моделювання, статистичні методи, сформульовано принципи планування та прогнозування.
Згідно з декретом Раднаркому від 17 березня 1921 р. при Наркоматі землеробства РРФСР було створено спеціальну планову комісію, керівництво якою покладалося на заступника голови особливої економічної наради А. В. Чаянова. Основною ідеєю плану розвитку сільськогосподарського виробництва за умов непу було пробудження господарської заінтересованості селянства. А. Чаянов підкреслював, що тільки такий підхід «гарантує успіх плану», що тільки приватний інтерес є «стимулом і двигуном у розвитку селянського господарства». Тому планове керівництво стихійним селянським виробництвом передбачалось здійснювати не з допомогою вказівок з центру, не адміністративними заходами, а через використання економічних важелів.
Як важливий засіб підвищення продуктивності дрібних селянських господарств розглядалася сільськогосподарська кооперація. Стимулювання селянського виробництва мало відбуватись через ринок, податкову політику, допомогу засобами виробництва.
Суттєво обмежувалися господарські функції центрального відомства, але збільшувалися права місцевих земельних органів, не обмежувалася господарська ініціатива самого селянина.
Учені Земплану під керівництвом М. Кондратьєва розробили систему економічної політики та планових заходів Наркомзему і його місцевих органів.
Ця політика виходила з потреби комплексного впливу на умови виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, що передбачало перегляд земельних законів, установлення нового порядку землекористування (зокрема вільний вибір його форм, умов земельної оренди та використання підсобної найманої праці у трудовому селянському господарстві), розробку основних принципів податкової політики (узгодження розміру сільськогосподарського податку з платоспроможністю населення, диференціацію ставок залежно від якості грунтів, встановлення податкових пільг з метою заохочення прогресивних зрушень у господарстві), боротьбу проти так званих ножиць цін, що сприяли перерозподілу ресурсів села на користь міста.
У сфері зовнішньої торгової політики передбачалася ліквідація монополії зовнішньої торгівлі та регулювання її економічними засобами, скасування ввізного мита на особливо необхідні сільському господарству промислові.
