Економіка періоду світової кризи. У 1930 р. світова економічна криза обрушилася і на Францію. З ряду обставин вона виявилася особливо затяжною і тривала до 1936 р. Вихід із кризи французький уряд шукав у реформуванні економіки на шляху політики дирижизму (посилення державного регулювання економіки). Це була економічна політика держави, що здійснювалася в умовах ринкової економіки і панування приватної власності. Зачіпала вона в основному державний сектор.
Специфіка повоєнного міжнародного статусу Франції полягала в тому, що, відновивши атрибути великої світової держави, вона потрапила у військово-політичну та економічну залежність від США. Відносно високі темпи економічного розвитку за часів Четвертої республіки контрастували зі слабкою державною системою та зовнішньополітичними поразками в колоніальних війнах. Усвідомлення необхідності зміни якості держави та суспільства ознаменувалося перемогою національної ідеології голлізму, основоположники якої відстоювали ідею системної модернізації країни на індустріально-технологічній базі. Це передбачало бурхливий промисловий розвиток, що мав супроводжуватися інтенсивною урбанізацією, у процесі якої до етнічної групи проникає універсальна культура й технологія. Виникнення голлізму розцінюється також як результат поширення феномена етнічної ідентичності в усі сфери політичного життя та її визначальний вплив на суспільні процеси.
Голлізм – це прагнення до національного ідеалу, який уособлює віру в те, що всі, хто має спільну історію і культуру, повинні бути автономними, об’єднаними на своїй батьківщині та відрізнятися від інших. Нині голлізм тлумачать як відданість нації власним інтересам через самостійництво та національно-визвольний рух і навіть як ідеологічну зверхність. Відправною точкою став 1958 рік, що розпочався для Франції суспільно-політичними та військовими потрясіннями, пов’язаними із військовим заколотом на Корсиці й війною у Північній Африці. Тоді на політичну арену країни знову повернувся Шарль де Голль.
Пріоритетне значення у державотворчому процесі він віддавав національній ідеї, яка містить прагнення до ідеального самовлаштування нації – у господарській, духовній і культурній сферах, соціальному устрої. Проте вищим виявом національної ідеї є розуміння політичної мети нації.
21 грудня 1958 р. генерала Ш. де Голля було обрано на семирічний термін Президентом Французької Республіки. 16 вересня 1959 р. він обнародував нову національну політику в оборонній сфері. Розпочалась ера голлізму, яка мала надзвичайний вплив на події та життя Франції часів П’ятої республіки.
Розвиток доктрини голлізму доцільно поділити на три етапи:
Становлення (1959–1963 рр.), під час якого відбулося формування нової ідеології.
Радикалізм (1963–1971 рр.), що призвів до кардинальних змін у євроатлантичній спільноті внаслідок втілення на практиці ідеологічних настанов.
Спадкоємність (1971 р. до т.ч.), що має риси ортодоксального голлізму, який став більш поміркованим та перетворився з владної ідеології на широкий народний рух.
Найголовнішими постулатами політичної філософії голлізму стали безумовний пріоритет національного чинника та абсолютизація фактору сили як головних рушійних моментів суспільного розвитку. Він мав вирішальну роль у скасуванні парламентарної системи урядування, яка проіснувала у Франції з 1876 p. (початок Третьої республіки) до 1958 p. (кінець Четвертої республіки). У Франції в 1876–1958 pp. жодна партія не завоювала більшості місць у національній асамблеї. Протягом цього періоду країною керувало не менше ніж 119 урядів. Інколи тижні чи навіть місяці відділяли падіння одного уряду і прихід до влади іншого.
