Ще однією характерною рисою післявоєнного періоду виявився стійкий розвиток міжнародної торгівлі і розширення потоків капіталів. Виробництво, організоване на новітніх технологіях, наштовхувалося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, а тому країни намагалися вивезти її за кордон. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбувається за рахунок не лише розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу в інші країни для будівництва підприємств, здатних створювати ці товари. Посилюється спеціалізація виробництва, що приводить до перетворення великих сучасних компаній у вертикально інтегровані і диверсифіковані концерни: різні стадії створення продукту розміщені в різних країнах. Сучасні компанії перетворюються на ТНК. При цьому інвестування набуває форми прямих капіталовкладень. Уже наприкінці 80-х років більше ніж 40 % світової торгівлі являли собою по суті внутрішньовиробничі поставки ТНК.
Подальше посилення економічної могутності ТНК відбувається за рахунок численних злиттів і поглинань, що свідчить про централізацію і концентрацію капіталів у глобальному масштабі для домінування на світових ринках. Відбуваються глобальні процеси переділу світового ринку в різноманітних галузях. Природно, що в таких умовах ТНК вимагають від уряду уніфікації правил міжнародної гри, ліквідації перешкод на шляху вивозу товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Особливо цей процес пожвавився у 80—90-х роках, коли уніфікація і лібералізація охопили всі сектори, які обслуговують діяльність цих міжнародних гігантів.
