У 1933 р. вчений публікує працю «Теорія монополістичної конкуренції», яка стала, згодом, класичним твором. Ця теорія Чемберліна була викликом традиційній економічній науці, згідно з якою монополія і конкуренція існували як взаємовиключні поняття. Е.Чемберлін у своїй праці показав існування спеціального виду монополії, яка є необхідною складовою конкурентної ринкової системи. Він вказав на два способи поєднання монополії з конкуренцією:• створення ринку ймовірно рідкісних товарів — цей варіант можливий за наявності двох або невеликого числа продавців;• ринок диференційованих продуктів — контроль продавців над товарами, що мають особливі ознаки.
Запропонований ним варіант монополістичної конкуренції має такі характерні ознаки:• число продавців досить велике;• кожна фірма діє на ринку, не враховуючи свого впливу на поведінку конкурентів;• товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу товарам із торговою маркою конкретних продавців;• вхід у виробництво близьких груп продуктів не обмежений. У результаті кожний продавець має криву попиту за заданих цін.Пропонуючи диференційований продукт, кожний продавець формує свій мікроринок, на якому виступає як монополіст, але водночас його товар зазнає конкуренції з боку більш довершених товарозамінників. Конкуренція при цьому розвивається в трьох напрямках:• маніпулювання ціною — через монополізацію ринку продавцем відбувається порушення рівноважної ціни у бік збільшення; це призводить до зменшення обсягів виробництва продукції, недовикористання виробничих потужностей, зростання безробіття (негативний аспект теорії Чемберліна);• внесення якісних змін у виготовлюваний продукт;• впровадження реклами.
Останні два чинники належать до нецінових чинників конкуренції.
Пізніше до нецінових умов посилення монополістичної конкуренції Чемберлін відніс технічне удосконалення й обслуговування покупців.
