Господарство Німеччини після першої світової війни опинилося у скрутному становищі. Версальський договір довів його до банкрутства. Лише за 2 роки країна повинна була виплатити державам Антанти 20 млрд золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуцію союзники стягували натурою, їм було передано 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, 140 тис. корів, сільськогосподарські машини, автомобілі, верстати, оптику тощо. Німеччина зобов'язана була забезпечувати країни Антанти хімікатами, будівельними матеріалами, великою рогатою худобою та іншими товарами. Політична дестабілізація, різке падіння життєвого рівня народу, економічний крах — такою була Німеччина в перші післявоєнні роки.
Німеччина втратила зовнішні ринки, звузилися внутрішні ринки через розвал економіки. Занепало сільське господарство у зв'язку з відсутністю достатньої кількості хімічних добрив. Скорочувалося промислове виробництво. Імпорт і експорт становили лише 1/3 довоєнного рівня. Частка німецького експорту скоротилась у 1923 p. до 6% (порівняно з 1913 p. — 13%). Катастрофічне становище в основних галузях економіки було причиною краху кредитно-фінансової системи Німеччини. Інфляція, повне знецінення національної валюти (паперових грошей) зумовили зниження, з одного боку, рівня зарплати робітників і службовців, а з іншого — неможливість сплати Німеччиною контрибуції союзникам.
Стурбовані критичним станом німецького господарства, США, Франція, Великобританія вирішили оздоровити економіку Німеччини. 16 серпня 1924 p. на Лондонській конференції держав-переможниць для Німеччини був прийнятий репараційний план Дауеса, розроблений міжнародіНйм комітетом Чарльза Г. Дауеса (віце-президента США в 1925—1929 pp.). План передбачав надання позик і кредитів, їйереважно американських, на відбудову господарства та І оздоровлення фінансів Німеччини. Передбачалося, що підЦЙвесення економіки допоможе Німеччині справно сплачува
