На рубежі XIX—XX ст. головною тенденцією розвитку економіки став перехід від капіталізму, заснованого на вільній конкуренції окремих самостійних державних і приватних підприємств, до капіталізму, який базується на багатьох формах монополії або олігополії.
Зміни у виробничих відносинах, що привели до цього переходу, були викликані бурхливим розвитком науки і техніки. В історію період кінця XIX — початку XX ст. увійшов як час другої технологічної революції (перша — промисловий переворот), яка тривала до Першої світової війни (1914—1918).
Муніципальна власність і господарство виникли в містах та в сільській місцевості в останній третині XIX ст. у зв'язку з розвитком соціально-економічної інфраструктури (транспорт, електропостачання, газопостачання, школи, лікарні). Державна власність наприкінці XIX — на початку XX ст. формувалася двома основними шляхами: за рахунок держбюджету (більш поширений в країнах Старого світу) і в результаті націоналізації приватних підприємств (переважно у країнах переселенського капіталізму). Завершенням цього ланцюжка змін стало утворення монополістичних союзів — монополій як у галузі виробництва, так і в галузі капіталів (фінансових джерел).
Капіталістична монополія — це об'єднання капіталів, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу для зосередження виробництва та збуту значної частини продукції галузі, встановлення монопольних цін і забезпечення стабільних надприбутків. Найпростішими формами монополій є пул, конвенція, корнер, ринг; більш зрілими — картель, синдикат, трест, концерн.
Причини монополізації такі:
1) зростання мінімальних розмірів капіталів;
2) прагнення підприємців одержати максимум прибутку за рахунок витіснення конкурентів і встановлення бар'єрів для входження в галузь;
3) надання урядом якій-небудь одній фірмі привілеїв на постачання газового палива, електроенергії, телефонних послуг тощо (природні монополії) у зв'язку з розвитком комунального господарства;
4) розвиток патентного права, різноманітні махінації та зловживання аж до шантажу й прямого розбою.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
На цьому історичному етапі змінюється лідерство країн світу: провідні місця за промисловим розвитком посідають молоді капіталістичні країни — США і Німеччина, значно просунулась Японія, тоді як колишні лідери — Велика Британія і Франція — відстають. Центр світового економічного розвитку з Європи переміщується в Північну Америку. Першою державою світу на довгий час стають Сполучені Штати Америки. Могутній економічний ривок Німеччини дає змогу Бісмарку в 70—80-х роках XIX ст. розпочати боротьбу за гегемонію в Європі. Цим зумовлений курс на мілітаризацію країни.
Наприкінці XIX ст. в Європі намітились основні контури коаліцій, котрі протистояли одна одній. Завершилось оформлення їх на початку XX ст., що призвело європейський світ, його народи до Першої світової війни.