Наприкінці 1960-х років ХІХ ст. у Японії відбулася буржуазна революція. Вона відома як " революції Мейдзи " ( " освіченого уряду " ).Проти існуючого ладу виступили основні верстви японського суспільства: селянство, робочі, ремісники, торгово-промислова буржуазія, самураї – військове стан дрібних дворян і навіть багато князі, переважно південно-західних князівств, найрозвиненіших би в економічному відношенні. У другій половині 70-х і на початку 80-х ХІХ ст. розгорнулося рух " за волю і народні права " (рух " Минкэн ундо " ), у якому брали участь ліберальні верстви правлячих класів та демократичні кола японського общества.Участь цьому рухові дворянства, особливо дрібного, зумовлювався його негативним ставленням до зовнішньополітичному курсу уряду та в більшою ступеня погіршенням його соціально-економічного становища. Самураї, будучи васалами князів, звичайно мали своєї землі, а отримували від князів платню рисом; платню васалів зменшувалася, їх кількість скорочувалася, і з них поповнювали ряди інших соціальних групп. Наслідком " революції Мейдзі " стало прийняття у 1889 р. буржуазної конституції, що закріпила нове утворення структурі державної влади. Конституція відбила компроміс між домінуючим у державі дворянством на чолі з імператором і буржуазією, яка допускалася до брати участь у законодательстве.Конституція 1889г. юридично затвердила статус імператора як голови держави, наділеного дуже широкими полномочиями:
- імператорська особа оголошувалася священної і неприкосновенной;
- імператор мав правом оголошувати війну, і мир;
- укладати міжнародні договоры;
- вводити облогове становище, зосереджуючи причому у себе надзвичайні повноваження; як верховного головнокомандувача встановлювати структуру і чисельність збройних сил;
- у сфері громадянського управління - визначати структуру міністерств, призначати та звільняти всіх посадових лиц.
