Мануфактура (лат. manufaktura від лат. manus - рука і лат. faktura - виготовлення) – форма промислового виробництва в містах Західної, Південної та Центральної Європи ще з ремісничою технікою і ручною працею найманих працівників, але вже з розподілом праці в XV-XVIII століттях. Види мануфактур в залежності від способу організації виробництва: децентралізовані (розосереджені) тамануфактури (поступово витіснили децентралізовані). В українських містах перші мануфактури з найманою працею були засновані пізніше ніж в Західній Європі, а саме – на межі ХVІ-ХVІІ ст. (слід зазначити, що половина тогочасного населення України проживала в містах). В Московському царстві (Російській імперії з 1721 року) перші мануфактури з працівниками-кріпаками були засновані в кінці ХVІІ ст., розташовувались в сільській місцевості та існували протягом XVІІІ-ХІХ століть. Укранїські мануфактури існували спочатку як децентралізовані, а потім і централізовані (останні переважали починаючи з XVІІІ ст.). Передумови утворення мануфактури: зростання ремесла, товарного виробництва; поява майстерень з наймані працівники; накопичення грошових багатств в результаті первинного накопичення капіталу. Форми мануфактури:Розсіяна мануфактура (підприємець скуповував і продавав продукт самостійних ремісників, постачав їх сировиною знаряддями виробництва. Дрібний виробник фактично знаходився на положенні найманого працівника, що отримував заробітну плату, але продовжував трудіться в своїй домашній майстерні); Змішана мануфактура (поєднувала виконання окремих операцій в централізованої майстерні з роботою вдома. Подібна мануфактура виникала, як правило, на базі домашнього кустарного промислу); Централізована мануфактура (об'єднувала наємних робочих в одній майстерні. Мануфактура вела до спеціалізації працівників і розділенню праці між ними, що підвищувало його продуктивність).
З піднесенням мануфактурного виробництва відбувалося й зростання міст як великих адміністративних і культурних осередків. Виробничу сферу доповнювало значне число вотчинних мануфактур, на яких панщину відробляли панські селяни. Вони переробляли сільськогосподарську сировину, вироблену в самому помісті (фільварку). Слід зазначити, що за своєю економічною природою та характером праці, що застосувавалась, українські мануфактури Лівобережжя у XVIII ст. були кріпосними, змішаними або капіталістичними. На казенних мануфактурах застосовували працю державних або посесійних селян, на вотчинних — кріпосних селян. У другій половині XVIII ст. купецькі, а також селянські мануфактури почали широко залучати найману працю.
Поява і зростання великих мануфактур, зокрема винокурень і текстильних закладів, залучення з метою їх розвитку значних коштів свідчило про формування нового типу підприємств, капіталістичних за своїм характером.
Зрушення, які сталися в мануфактурному виробництві, зумовили й відповідні зміни в соціальній структурі українського народу. Це безпосередньо виявилося у збільшенні кількості ремісників і купців у містах і містечках. У XVIII ст. в Україні значного розвитку набула централізована мануфактура. Тільки в текстильній галузі в другій половині XVIII ст. працювало майже 40 таких мануфактур. Вони були казенними, посесійними, вотчинними та купецькими.
