Цехи в Західній Європі виникли майже одночасно з містами. Їхні права і привілеї закріплювались відповідними документами — пожалуваннями, постановами міських властей, статутами.
Цехи як організації самостійних дрібних майстрів допомагали їм захищати свої інтереси від феодалів, від конкуренції сільських ремісників і майстрів з інших міст, що становило небезпеку в умовах тодішнього вузького ринку і незначного попиту. Цехи виконували низку функцій: утверджували монополію на певний вид ремесла: встановлювали контроль над виробництвом і продажем ремісничих виробів: регулювали відносини майстрів із підмайстрами й учнями.
Цехи не були виробничим об'єднанням, кожний ремісник працював у власній майстерні, зі своїми інструментами та сировиною. Ремесла передавалися спадково і були сімейною таємницею. У майстерні майже не було поділу праці, він визначався ступенем кваліфікації. Поділ праці всередині ремесла шляхом виділення нових професій і цехів. Позацехову діяльність у більшості міст переслідували. У майстернях працювали її власник-майстер, один—два підмайстри і кілька учнів, але членом цеху був тільки майстер. Щоб стати членом цеху, потрібно було пройти низові ступені.
Згідно зі статутами цехів, виконання яких контролювали виборні магістри — старости, кожен майстер повинен був виробляти продукцію лише відповідного виду, розміру, якості й кольору, користувався лише визначеною сировиною. Майстрам заборонялося виробляти більше продукції або робити її дешевшою, оскільки це загрожувало нормальній роботі інших майстрів. Саме тому зберігався дрібний характер виробництва. До певного часу цехова організація захищала монополію міських ремісників, створювала зручні умови для розвитку продуктивних сил, сприяла спеціалізації, кваліфікації простого товарного міського виробництва. У її межах розширювались асортимент і якість випуску товарів, удосконалювалися навики ремісничої праці.
Розвиток грошово-кредитних відносин стимулював виникнення мануфактур. Найбільш розвинутими були мануфактури у Флоренції. Тут були старші цехи: Лана (виробництво тонкого сукна), Калімала (виробництво грубих сукон), Сета (шовкоткалі). У 30-х роках XV ст. у Флоренції працювало від 200 до 300 великих сукноробних майстерень, які виробляли приблизно 1,6 млн метрів дорогого сукна щороку. В операціях із переробки вовни було зайнято близько 30 тис. осіб, кілька тисяч фарбували й оздоблювали грубе імпортне полотно. Свідченням високого рівня поділу праці було те, що кожен виробник виконував окрему виробничу операцію. Зауважимо, що виробництво сукна у середньовіччі відігравало приблизно таку саму роль, яку пізніше виконувала металургія. Було два джерела поповнення найманих робітників — за рахунок колишніх селян і бідних ремісників та підмайстрів. Міська верхівка збагачувалася, формувалися нові соціальні стани: жирний народ перетворювався в ранню буржуазію, а менший народ — у майбутній пролетаріат.
