Основи феодального ладу у франкському суспільстві склались у VIII—IX ст. Велика земельна власність розвивалася інтенсивніше, великі землевласники стали прямо захоплювати селянські наділи, утворювалися основні класи феодального суспільства.
У поземельних відносинах відбувся переворот: змінилася форма земельної власності. Алодіальна власність поступалася феодальній. Значну роль у цьому відігравала бенефіціальна реформа Карла Мартелла (714—715). У зв´язку з вичерпаністю земельного фонду було встановлено, що земельні дарування — бенефіції — даються не навічно, а на термін служби або довічно, і потім можуть бути передані іншій служивій людині. Протягом IX—X ст. бенефіцій перетворювався з довічного у спадкове володіння і набув рис феоду (лену), тобто спадкового умовного утримання, пов´язаного з обов´язковим несенням військової служби.
По-перше, ця реформа зміцнила прошарок дрібних і середніх феодалів, які стали основою військової організації; по-друге, закріпила феодальну земельну власність і збільшила селянську залежність, оскільки земля давалася зазвичай разом із людьми на ній; по-третє, створила поземельні зв´язки між тим, хто дарує, і бенефіціарієм, сприяючи встановленню васальних відносин. Васал залежав від сеньйора, який дарував йому бенефіцій, присягаючи останньому на вірність і виконання служби. Сеньйор, зберігаючи право верховного власника на даровану землю, міг її відібрати, якщо васал порушував договір. Великі землевласники також почали практикувати цю форму дарувань, що сприяло оформленню ієрархічної структури земельної власності.
Паралельно формувався клас залежних селян. Коли вони розорялися, то легко потрапляли у поземельну й особисту залежність від великих землевласників. Але феодали не були зацікавлені в тому, щоб зігнати селян із землі, яка тоді була єдиним джерелом прибутків і засобів існування. Навіть втративши алод, селяни брали в феодалів землю у користування на умовах виконання певних повинностей. Так, одним із важливих засобів феодалізації стала передача землі у прекарій — умовне земельне тримання, яке великий власник передавав у тимчасове користування частіше безземельній або малоземельній людині, за що та мала виконувати панщину або сплачувати оброк.
Було три види прекаріїв: а) утримувач одержував всю землю від власника; б) селянин віддавав власну землю великому землевласнику і отримував її на умовах відбуття панщини й оброків, отримуючи при цьому захист і необхідну допомогу при потребі; в) віддаючи землю, утримувач одержував більшу кількість землі.
Втрата землі часто призводила до втрати особистої свободи. Зростала особиста залежність внаслідок комендації і концентрації політичної влади в руках великих землевласників. Особливі королівські грамоти передавали на місцевому рівні судові, адміністративні, поліцейські, податкові функції від державотворця сеньйорам. Таке становище називалось імунітетом і фактично оформляло позаекономічний примус.
