Первісна доба — найбільш тривалий період розвитку людства. Вона розпочинається з часу появи людства на Землі (близько 5 млн років до н. е.) і завершується формуванням класового суспільства та виникненням держави (IV—III тис. до н. е.). Податки з’явилися ще на початку зародження цивілізації i були пов’язані з першими суспільними потребами людини. Людство розвивалося за своїми законами. Водночас зазнавала змін i форма податків. За первісного ладу це було жертвопринесення. Коли почали утворюватися державні формування, система оподаткування набувала більш чіткого характеру. Літописні джерела свідчать про те, як сплачувалися податки в давні часи. В Первісну добу на кордонах племен з різною господарською орієнтацією, а пізніше і всередині племен, усе інтенсивніше розвивався обмін. Проте всезагального еквівалента господарська практика ще не виробила. Можна говорити лише про зародження товарного виробництва й обігу, тобто про створення окремих продуктів у кількості, що перевищувала потреби сім'ї та общини і призначалася для обміну з іншими общинами, про формування ринкових відносин, хоча у досить примітивній формі. У первісній Європі зазвичай для розрахунків використовували каміння: слова "калькулятор", "калькуляція" походять від латинського calculus — камінь.
Шумеро-аккадське суспільство (XXII—XXI ст. до н. е.) знало рабство, щоправда в патріархальній формі. Крім полонених, були вже боргова кабала, самопродаж і продаж членів сім'ї, спадкове рабство, обернення в рабство за вироком суду. Були раби приватні й державні, їх використовували на іригаційних роботах. сектор. Цар з допомогою чиновників контролював усі сфери життя суспільства. Велика армія фіскалів пильнувала, щоб населення справно сплачувало податки. . Активізації банківської справи сприяв перехід у XX ст. до н. е. до грошового податку. Загалом же господарство халдейського Вавилону ще залишалося натуральним.
Важливі соціально-економічні зрушення в Китаї сталися в період Східного Чжоу (VIII—III ст. до н. е.) (Східне, Західне — вживається залежно від переміщення столиці держави на схід, захід). Завдяки іригації, а також появі приватної власності на землю та земельного податку продуктивність китайського землеробства дуже зросла, що сприяло загальному економічному процвітанню країни. Проте оподаткування не призвело до перетворення общинного земельного фонду в царську власність, а селян — у царських підневільних людей. Сільська община з її органами самоврядування відстояла свої автономні права.
Значна частина селян, не бажаючи сплачувати високі податки (часом вони сягали 2/3 урожаю), йшла у більш прибуткову торгівлю. У суспільному виробництві зросла частка рабської праці. У IV ст. до н. е. проведено реформи Шан Яна, які прискорили об'єктивний процес руйнації землеробської общини, узаконили приватну власність на землю. Вони замінили податок з урожаю земельним податком, що забезпечувало сталий прибуток держав.
Античність — особливий період в історії народів Середземномор'я. Він починається приблизно у VIII ст. до н. е. з формуванням грецьких міст-держав Спарти, Афін, Фів, з піднесенням Карфагена, заснуванням Рима, із проведенням перших олімпіад, а закінчується в V ст. н. е. падінням Західної Римської імперії.
Для античності характерне поєднання, співіснування різних політичних і економічних моделей та укладів. За ці 1300 років багаторазово в різних частинах басейну Середземномор'я було випробувано демократію і деспотію, правління кращих — аристократія і багатих — олігархія, щоб поєднати республіканські та монархічні елементи правління, принципат, військові й адміністративно-бюрократичні системи правління.
Економіка ще мала переважно натуральний характер. Основна маса населення, як і раніше, була зайнята в сільському господарстві, причому в основному в землеробстві. Вироблення тканин і одягу з них — основне заняття жінок і дівчат античності. Однак у цю епоху високого розвитку досягли ремесла, особливо гончарне, ковальське, будівельне. Значних масштабів набирає дорожнє будівництво, кораблебудування; зводять багатоповерхові будинки, прокладають водопроводи, каналізації.
У Греціі общинні. Населення, яке займалося землеробством, обкладали натуральними і трудовими повинностями на користь палацу. Усі надходження худоби, олії, зерна, вина фіксували на глиняних табличках і здавали в палацові комори, де накопичувалися величезні запаси. Вони служили, напевно, резервним фондом на випадок голоду, за їх рахунок забезпечували ремісників, які працювали на державу. Надлишки йшли на продаж. Кікладські мореплавці підтримували зв'язки із землями в басейнах Егейського й Адріатичного морів, досягали берегів Іспанії, Дунаю.
