На еллінському етапі розвитку давньогрецької цивілізації (кінець IV—І ст. до н. е.) поліс не зник з історичної арени, а отримав новий імпульс для існування в межах великої держави, яка забезпечувала йому автономію і безпеку. У період існування еллініської монархії відбувається синтез грецьких (еллінських) і східних елементів в усіх сферах життя — економічній, соціально-політичній, культурній та ін. Досвід греків і східних народів сприяв удосконаленню агротехнічних прийомів обробітку нових сільськогосподарських культур, а також розвитку техніки та подальшої спеціалізації ремесел. Усе це зумовило зростання товарності і збільшення торгового обігу. Античне рабство було вищим ступенем в розвитку рабовласницьких відносин. Античне рабство було не вищим рівнем розвитку, скажімо, рабства єгипетського, а абсолютно іншим типом рабовласницьких відносин, відмінним від єгипетського. Ця відмінність визначалася не розвитком самого рабства як такого, а принциповою відмінністю організації грецького і римського суспільства вільних від єгипетського суспільства вільних. На античному світі рабами могли бути тільки чужоземці, які в соціально-правовому плані могли бути прирівняні до речі з тієї причини, що цивільних законів і норм не мали до них, як чужоземці, відносини. Це порівняння рабів з річчю або, за виразом М.Теренція Варрона, знаряддям праці, що говорить, виникло зовсім не унаслідок особливої жорстокості експлуатації рабів на античному світі. Воно було природним для античних філософів-теоретиків і юристів тому, що, будучи чужаком, античний раб в очах суспільства був абсолютно нічим поряд з античним громадянином, що мав абсолютно всі права. У античності існувала глибока прірва між свободою і повноправністю громадян і повною несвободою і безправ'ям рабів. Така прірва не могла виникнути між рядовим підданим староєгипетської або середньовічної турецької держави, що мав мінімум прав і знаходився у залежності від чужої йому держави, і тим же рабом, залежність якого підпорядковувала його не державі, а приватній особі.У багатьох грецьких полісах роль безправних рабів належала місцевому населенню, скореному грецькими общинами, які переселилися та складали колектив громадян. На Кріті такі землеробські раби називалися мноїти і клароти, в Сіракузах - кіллірії, в Сікіоні - корінефори, у Фессалії - пенести, в Спарті - ілоти, в Гераклії - маріандіни, в Аргосі - гімнети. Розповсюдження такого рабства, схожого на кріпацтво, було обумовлене пануванням натурального господарства в період виникнення полісів. Античний характер такого рабства був обумовлений його розвитком як оборотна сторона полісного цивільного життя, а не ступенем економічної експлуатації рабів.
