Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя стародавніх єгиптян — іригаційне землеробство. Про його значення свідчить той факт, що воно залишалося високоефективним навіть у періоди політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство у Верхньому Єгипті характерне в основному для розвитку зернового господарства, землі Дельти (Нижнього Єгипту), відвойовані у боліт, більше придатні для пасовиськ. Тому мисливський промисел витіснило тваринництво. На відміну від месопотамської іригації, де система каналів і дамб мала передусім дренажне призначення, у долині Нілу, з об'єднанням країни в єдину державу, єгиптяни побудували просту та надійну басейнову систему іригації. Її призначення — якомога довше, упродовж усього посівного періоду, затримувати воду на полях. Будівництво й експлуатація такої системи штучного зрошування потребували зусиль усіх номів (так називали в Єгипті перші держави. — Авт.), що дуже вплинуло на політичну організацію давньоєгипетського суспільства. Виступаючи організатором робіт і розпорядником земель, племінна знать із часом захоплювала владу. Сільське господарство і ремесла. Впровадження штучного поливу землі забезпечувало високий валовий збір зернових у країні. Одна сім'я хліборобів могла прогодувати з єгипетських ґрунтів ще три сім'ї. Із зернових єгиптяни вирощували переважно пшеницю-еммер (вид сорту), ячмінь і сорго, з городніх — часник, огірки, з технічних — льон, з волокон якого ткачі виробляли напівпрозору тканину. Розвивалися також садівництво та виноградарство, передусім вирощували фінікові пальми. Розвиток торгівлі. У період Стародавнього царства була примітивна обмінна торгівля. На свої ювелірні вироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо єгиптяни вимінювали в нубійців бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт — миррову смолу, дошки, електрум; у сирійських племен — промислову деревину; у жителів фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, — мідь, бронзу, лазурит, коней. Вели обмінну торгівлю з островом Крит. Проте це була торгівля у формі напівторговельних-напіввоєнних експедицій. За придбаний товар вони платили зерном (це було основне мірило вартості), одягом, часом міддю, а наприкінці Середнього царства — також золотом. Соціальні стани суспільства. В Єгипті функціонувало велике багатогалузеве царське господарство. Фараону належали великі маєтки, значну частину яких він роздавав своїм вельможам у службове користування разом із селянами, зобов'язаними працювати на них. Частина вельмож обзаводилися власним господарством. Храми також були власниками землі.
