Суб'єкт правовідносин — це учасник правових відносин, який має суб'єктивні права та здатний виконувати юридичні обов'язки.
Суб'єктами правовідносин може бути тільки людина або об'єд¬нання людей.
Види суб'єктів правовідносин:
1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи);
2) колективні суб'єкти (юридичні особи);
3) соціальні спільності.
Можливість того чи іншого суб'єкта бути учасником правовід¬носин визначається його правосуб'єктністю.
Правосуб'єктність — це передбачена нормами права здат¬ність особи бути носієм прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.
Важливою властивістю правосуб'єктності є її гарантованість державою, тобто відповідні державні органи зобов'язані забезпечити кожному суб'єкту права можливість повного і безперешкодного здій¬снення прав, а також виконання обов'язків, зумовлених його правосуб'єктністю. Як зазначається у Міжнародному пакті про громадянсь¬кі і політичні права, який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році "кожна людина, де б вона не була, має право на ви¬знання її правосуб'єктності".
Правосуб'єктність поряд з нормами права і юридичним фактом є передумовою виникнення правовідносин, вона являє собою сукуп¬ність правоздатності та дієздатності.
Правоздатність — це передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
Основні види правоздатності:
1) загальна правоздатність — це здатність особи мати будьякі права і обов'язки, що передбачені чинним законодавством. Вона визнається державою за фізичними особами з моменту їх наро¬дження і припиняється зі смертю.
У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, не наділених загальною правоздатністю.
2) галузева правоздатність — це здатність особи чи організації набувати права в тій чи іншій галузі права. У кожній галузі пра¬ва строки її настання можуть бути неоднаковими;
3) спеціальна правоздатність — це здатність, що пов'язана з пе¬вними особливостями суб'єкта, або така, що потребує спеціаль¬них знань і навичок (наприклад, судді, працівники правоохорон¬них органів тощо). Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно чинному законодавству — з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльно¬сті, обмежена тими завданнями і правомочностями, які зафіксо¬вані у статутах і положеннях цих юридичних осіб, і припиняєть¬ся разом з їх ліквідацією.
Отже, правоздатність — це категорія, яка притаманна усім суб'єктам правовідносин, але не однакова для усіх, тому що кількість прав і обов'язків у окремих суб'єктів може бути різною. Правоздат¬ність сама по собі ніякого реального блага не дає, вона дає тільки пра¬во мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи ін¬шим благом, здійснення відповідних дій тощо. Суб'єкт, наділений правоздатністю, не повинен обов'язково реалізовувати всі надані йому права.
Дієздатність — це передбачена нормами права здатність осо¬би своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.
Іншими словами, це можливість реалізувати правоздатність. Ха¬рактер і обсяг дієздатності визначається державою і закріплюється у нормативноправових актах. Дієздатність обумовлена особливостями державного устрою, історичними, національними і релігійними тради¬ціями, рівнем розвитку економіки, права і громадянського суспільства.
На відміну від правоздатності, дієздатність характеризується тим, що діяльність суб'єктів мусить бути усвідомленою, тобто вона залежить від віку і стану психічного здоров'я фізичної особи.
Згідно чинному законодавству України, повна дієздатність фі¬зичних осіб настає за досягненням нею 18 років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з 21 року особа може обиратися до органів міс¬цевого самоврядування; з 25 — призначатися суддею тощо). Однак у цивільному і трудовому праві особам надається повна дієздатність і у більш ранньому віці. Так, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту реєст¬рації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана неповно¬літній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю. Малолітні особи, ві¬ком до 14 років, мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, що задовольняють їх потреби та стосується предмета, що має невисоку вартість і відповідає їхньому фізичному, духовному чи соці¬альному розвитку. Що ж стосовно всіх інших правочинів, то до на¬стання повноліття особи її інтереси представляють батьки чи інші за-конні представники (опікун, піклувальник).
Ніхто не має права без законних підстав обмежити особу в діє¬здатності. Обмежити особу в дієздатності або визнати її недієздат¬ною може лише суд у випадках, визначених чинним законодавством. Законом передбачена можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи у разі видужання чи значного поліпшення психічного стану.
Українське законодавство не визнає добровільної — повної чи часткової відмови громадянина від правоздатності і дієздатності, а також не визнає і будьяких угод, спрямованих на обмеження правоз¬датності чи дієздатності.
Однією з форм прояву дієздатності є деліктоздатність.
Деліктоздатність — це передбачена нормами права здат¬ність особи нести юридичну відповідальність за вчинення проти¬правних дій.
Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність фі¬зичної особи під час здійснення суспільно небезпечного діяння усві¬домлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність фізич¬ної особи не завжди припускає її повну дієздатність. Так, чинне кримінальне законодавство України передбачає настання криміналь¬ної відповідальності осіб, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за вчинення особливо тяжких злочинів — з 14 років.
