1 поняття ,особливості та види адміністративно-правовиx відносин
Адміністративно-правові відносини - це суспільні відносини у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права.
Види адміністративно-правових відносин
залежно від функцій, які виконуються:
- регулятивні;
- правоохоронні;
за адміністративно-правовим статусом суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах:
- між вищими і нижчими суб'єктами державного управління (вертикальні);
- між не підпорядкованими суб'єктами управління (горизонтальні);
- між органами державного управління і підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;
- між органами державного управління і не підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;
- між органами державного управління і структурами місцевого самоврядування;
- між органами державного управління й об'єднаннями громадян;
- між органами державного управління і громадянами;
- за галузевою залежністю:
- матеріальні;
- процесуальні;
за змістом:
- у сфері загального управління;
- у сфері галузевого управління;
- у сфері міжгалузевого управління;
- за галузевою діяльністю;
- у галузі економіки;
- у галузі адміністративно-політичній;
- у галузі соціально-культурній;
за направленістю:
- зовнішні;
- внутрішні;
- за механізмом захисту:
- що захищаються в судовому порядку;
- що захищаються в адміністративному порядку;
- за способом регулювання:
- функціональні;
- територіальні;
за майновою належністю:
- майнові;
- немайнові;
за характером взаємодії суб'єктів відносин:
- субординації;
- координації.
Підбиваючи підсумок, можна дійти висновку, що адміністративно-правові відносини - це різновид юридичних відносин, які виникають на основі адміністративно-правових норм, формально закріплених у правових актах, вони виявляють себе переважно у вигляді відносин право-регулятивних та правоохоронних, мають організаційний та виконавчо-розпорядчий характер, захищені державним примусом.
2 види реалізації норм права
Розрізняють чотири основні форми реалізації права за складністю та характером дій суб’єкта;
— дотримання;
— виконання;
— використання;
— застосування.
В основу такого поділу покладено ступінь активності суб’єктів щодо реалізації правових норм. Дотримання, виконання і використання — це безпосередні форми реалізації норм права, а застосування — опосередкована (особлива)форма.
Дотримання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт дотримується встановлених заборон: утримується від протиправних дій, дотримуючись вимог правової норми. Дотримання норм права — це вид правомірної поведінки і, в той же час, найбільш загальна форма реалізації права:
Виконання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкт
здійснює активні дії щодо виконання покладеного на нього юридичного обов’язку. В такій формі реалізуються зобов’язуючі норми права:
Використання — це така форма реалізації норм права, за якої суб’єкти на свій розсуд використовують надані їм права та можливості, задовольняючи свої законні інтереси.
Застосування норм права — це особлива форма реалізації правових норм, яка становить владно-організуючу діяльність компетентних органів та посадових осіб щодо реалізації норм права в конкретних життєвих ситуаціях і винесення актів застосування права, тобто індивідуально-правових актів.
