- Адміністративно-правові норми. Їх ознака та структура
Адміністративно-правова норма це вид правової норми, за допомогою якої формуються, охороняються і захищаються публічні правовідносини, організується і забезпечується функціонування публічної адміністрації.
Адміністративно-правовим нормам притаманні такі риси:
1) це вид правової норми, а отже, їй притаманні всі ознаки останньої (загальнообов'язковість, формальна визначеність, забезпечення її виконання державними примусом та ін.);
2) вони спрямовані на реалізацію не приватного, а публічного інтересу;
3) за їх допомогою забезпечується функціонування публічної адміністрації;
4) предмет їх регулювання становить широке коло суспільних відносин, що складаються в процесі публічного управління, надання адміністративних послуг, застосування заходів адміністративного примусу до фізичних та юридичних осіб, оскарження дій та рішень суб'єктів владних повноважень;
5) вони забезпечують реалізацію регулятивної та охоронної функцій адміністративного та інших галузей права в багатьох сферах суспільного життя (економіка, освіта, будівництво, охорона здоров'я, внутрішні справи та ін.);
6) вони є головним інструментом реалізації методу адміністративного права, тобто в них закріплюються приписи, заборони та дозволи, що використовуються публічною адміністрацією для регулювання суспільних відносин;
Кожна норма адміністративного права має свою структуру, яка складається, як і норми інших галузей права, із трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції1.
Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися цією нормою. Вона частіше за все в нормативних актах повністю не формулюється і присутня тільки в теоретичній конструкції правової норми. Гіпотеза може бути абсолютно визначеною (досяглій 16 років, громадянин зобов'язаний отримати паспорт) або відносно визначеною, тобто містити елементи адміністративного розсуду, містити вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника).
Диспозиція закріплює конкретне правило поведінки суб'єктів адміністративного права, яке сформульовано у вигляді приписів, заборон, дозволень (16-річному громадянину необхідно здійснити низку дій, щоб одержати паспорт; призовник зобов'язаний особисто з'явитися до військкомату).
Санкція вказує на вплив, який застосовується державою у випадку порушення тих чи інших правил, передбачених нормою, тобто це конкретний захід дисциплінарного або адміністративного примусу. Наприклад, за появу в нетверезому вигляді в громадському місці, згідно зі ст. 178 КУпАП, до громадян застосовуються такі адміністративні стягнення, як попередження, штраф або адміністративний арешт.
Санкція - не обов'язковий елемент адміністративно-правової норми. Більшість адміністративно-правових норм носить не санкційний, а рекомендаційний характер. Замість санкції також може міститись заохочення.
- Принципи адміністративного права
1. Принцип відповідності норм адміністративного права положенням Конституції України. Реалізація цього принципу формування та функціонування адміністративного права України дозволяє надійно забезпечити вираження волі та інтересів українського народу, підготувати і прийняти справедливі правові закони й тим самим належним чином урегулювати певні сторони виконавчої діяльності держави, надати їй необхідної ефективності та стабільності.
Прийняття адміністративно-правових законів, які не відповідають Конституції України, недопустимо, бо це може нанести серйозну шкоду інтересам Української держави, а також зумовити необгрунтоване обмеження прав і свобод людини та громадянина.
2. Принцип верховенства адміністративно-правового закону в системі актів, які містять адміністративно-правові норми. Реалізація зазначеного принципу формування й функціонування норм адміністративного права України сприяє дійсному забезпеченню прав і свобод громадян, встановленню мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади, витісненню й обмеженню сфери дії відомчих нормативних актів. Верховенство закону виражається насамперед у врегулюванні його положеннями визначальних сторін виконавчої діяльності Української держави.
3. Принцип наявності власного підґрунтя формування й розвитку. Розвиток адміністративного права України має здійснюватися на підставі Конституції та шляхом прийняття відповідного кодифікаційного законодавчого акта (актів). Його відсутність у системі чинного законодавства знижує ефективність діяльності виконавчої влади, не дозволяє створити струнку, логічно завершену систему адміністративного права.
4. Принцип спеціалізації. Сутність спеціалізації як одного з принципів формування й розвитку адміністративного права України полягає в тому, що в ньому ніби має відбуватися «поділ праці», в результаті якого закон усе більше буде диференціюватися й поділятися на певні види. Такий поділ, з одного боку, сприятиме економії законодавчого матеріалу, а з іншого — забезпечуватиме необхідну якість регулювання тих чи інших сторін виконавчої влади в державі.
5. Принцип відповідності адміністративного права України положенням міжнародно-правових актів. Реалізація цього виключно вагомого принципу дозволить створити соціально справедливе адміністративне право, позбутися ще наявних у ньому необгрунтованих заборон і обмежень.
Спеціально-галузеві принципи взаємопов'язані з принципами виконавчої діяльності Української держави. Принципи виконавчої діяльності — це потенційна основа формування галузевих принципів адміністративного права. Разом з тим, необхідно відзначити, що в нормах адміністративного права принципи виконавчої діяльності виступають у зміненому вигляді, набуваючи форми конкретних загальнообов'язкових вимог.
Галузеві принципи адміністративного права поділяють на основні принципи та принципи формування й функціонування його відповідних частин (інститутів).
До основних принципів регулювання взаємовідносин суспільства й органів виконавчої влади можна віднести:
— служіння органів виконавчої влади та їх апарату суспільству й людині;
— обмеженість втручання органів виконавчої влади в громадянське й особисте життя людини;
— повнота прав і свобод громадян у адміністративно-правовій сфері;
— взаємна відповідальність;
— визначення мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади;
— оптимальне доповнення й урівноваження державно-владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів самоврядування. Зазначені принципи мають пріоритетне галузеве значення і характеризуються певним змістом.
