Адміністративне законодавство — це система нормативно-правових актів, у яких містяться найбільш загальні й важливі адміністративно-правові норми. Тому воно охоплює не всі нормативно-правові акти, а лише відповідні акти Верховної Ради, Президента України і Кабінету Міністрів України, тобто ті нормативно-правові акти, дія яких поширюється на всю територію країни.
Нормативно-правові акти інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрації державних підприємств, установ, організацій є джерелами права, але не входять до системи адміністративного законодавства.
Система права зумовлює систему законодавства, і навпаки. У цілому вони співвідносяться як філософські категорії змісту та форми. Таке визначення має важливе значення для усвідомлення процесів їх розвитку, а саме: а) зміни у соціальних передумовах адміністративного права зумовлюють реформування адміністративного законодавства; б) активне оновлення форм вираження адміністративно-правових норм підносить на якісно новий рівень їх зміст.
Адміністративному законодавству належить чільне місце у правовій системі. Щодо чинного адміністративного законодавства слід відзначити:
- досі діє певна частина нормативно-правових актів, які прийняті ще за радянських часів;
- потребує приведення у відповідність до Конституції України той масив нормативно-правових актів, який прийнято у перші роки незалежності України;
- останнім часом розвиваються принципово нові державно-управлінські явища, які потребують нормативного закріплення (інститути адміністративно-правових режимів, державної служби, адміністративної юстиції, адміністративних, управлінських послуг);
- адміністративно-правові норми містяться у численних нормативних актах загальнодержавного, відомчого та місцевого характеру, що ускладнює їх застосування. Усе це вимагає перегляду змісту правового регулювання публічно-управлінської сфери, піднесення її на новий якісний рівень. Вирішальним засобом на цьому шляху є систематизація адміністративного законодавства.
Взагалі під систематизацією законодавства розуміється впорядкування і вдосконалення чинних нормативно-правових актів шляхом їх опрацювання, перегляду і викладу в певному порядку у формі збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних та ін.) чи зведених кодифікаційних актів. Систематизація законодавства є об'єктивно необхідним елементом правової політики держави, засобом зміцнення правової основи державного і громадського життя.
Основними формами систематизації законодавства, які відомі у законотворчій практиці та юридичній науці, є інкорпорація та кодифікація.
Інкорпорація являє собою зовнішнє опрацювання законодавства, облік і об'єднання діючих нормативно-правових актів у певному порядку — за галуззю правового регулювання, роком видання, за алфавітом. Вона здійснюється заінтересованими органами, посадовими особами, науковими працівниками. Підготовлені ними інкорпоровані збірники не підлягають затвердженню.
Отже, інкорпорація законодавства — це впорядкування нормативно-правового масиву шляхом його опрацювання і викладу у вигляді хронологічних, предметних, алфавітних збірників. її можна розглядати як підготовчу стадію для проведення кодифікації законодавства.
Кодифікація законодавства — це складніша і досконаліша форма систематизації, яка передбачає переосмислення, творчу переробку і якісне поліпшення існуючого законодавства. Результатом виступає новий зведений акт кодифікаційного типу (кодекс, статут, положення), який комплексно врегульовує окрему галузь суспільних відносин, відзначається логічною послідовністю, чіткістю структури. Завдяки цьому вдосконалюється зміст адміністративно-правових норм, припиняється дія застарілих норм, заповнюються прогалини в адміністративно-правовому регулюванні, створюються передумови для значного підвищення його ефективності. Кодифікація завжди має офіційний характер, здійснюється державними органами, які мають відповідну компетенцію. Докладніше про кодифікацію адміністративного законодавства йдеться у наступному параграфі.
Консолідація має схожі риси як з інкорпорацією, так і з кодифікацією. Однак у теорії права ще недостатньо грунтовно висвітлено самостійне значення цієї форми систематизації законодавства.
З урахуванням потреби змістовного, тобто відповідно до нових суспільних потреб, оновлення українського адміністративного права і наявності значної кількості застарілих норм, теоретичної і практичної невирішеності багатьох питань адміністративно-правового регулювання говорити про доцільність консолідації адміністративного законодавства на сучасному етапі нема підстав.
2 Парламентський та президентський контроль у державному управлінні
Президентський контроль здійснюється безпосередньо главою держави або структурами Секретаріату Президента України. Із цих міркувань він поділяється на прямий і непрямий. Прямий президентський контроль застосовується виходячи з повноважень глави держави, що містяться у Конституції України. Йдеться про те, що Президент України:
призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
очолює Раду національної безпеки і оборони;
приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні тощо.
Непрямий президентський контроль зводиться до використання повноважень відповідних структур Секре
|
|
таріату Президента України. Секретаріат глави держави є допоміжним органом щодо забезпечення здійснення Президе ик Президента України у Конституційному Суді України,
представник Президента України на Чорнобильській АЕС,
Головна державно-правова служба,
Головна служба політичного аналізу,
Головна служба зовнішньої політики,
Служба з питань звернень громадян та ш (Указ Президента України від 14 жовтня 2005 р № 1445/2005 «Про створення Секретаріату Президента України»)
Контроль за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України передбачає постійний моніторинг, отримання від виконавців відповідної проміжної та підсумкової інформації, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу, інформування Президента України, глави Секретаріату Президента України про хід реалізації акта чи доручення
2. Парламентський контроль здійснюється єдиним органом законодавчої влади в Україні - Верховною Радою України і також може бути прямим та непрямим Прямий парламентський контроль здійснюється відповідно до повноважень Верховної Ради України (ст 85 Конституції України) Це стосується таких повноважень як
заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України,
розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України,
здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України,
призначення на посади і звільнення з посад голови Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
