- Основні завдання адміністративної реферми в Україні
Ключовим завданням адміністративної реформи є утвердження механізмів, здатних гарантувати неухильне дотримання визначених Конституцією і законами України прав і свобод громадян, істотне посилення з боку інститутів громадянського суспільства контролю за діяльністю уряду, міністерств та інших органів виконавчої влади.
Як відомо, вільне і ефективне здійснення прав людини — одна з головних ознак демократичного суспільства і правової держави. Відтак права людини мають стати не якимось похідним чи другорядним завданням здійснюваних у сфері державного управління перетворень, а їх найголовнішою метою, яка покликана принципово змінити історичну парадигму стосунків між державою і людиною. Сенс цієї зміни полягає в тому, щоб місце домінуючої в минулому ідеології «панування» держави над людиною зайняла протилежна — ідеологія «служіння» держави інтересам людини.
Такий перехід можливий лише за умови дійсного запровадження передбаченого Конституцією України принципу верховенства права, який вимагає підпорядкування діяльності державних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, забезпечення їх пріоритетності перед усіма іншими цінностями демократичного суспільства. Варто зауважити, що в такому значенні принцип верховенства права за своїм змістом значно ширше принципу верховенства закону, оскільки не кожний закон здатний відобразити справжні по¬треби повноцінної реалізації або захисту прав людини.
Отже, найперше завдання адміністративної реформи полягає в необхідності рішучого подолання існуючої недооцінки ролі та місця держави у вирішенні проблеми прав людини, яка традиційно обмежується переважно тільки захистом порушених прав. Натомість потрібно якомога більше спрямовувати увагу держави на значно складнішу роботу щодо утвердження в повсякденному житті пріоритету прав і свобод людини в українському суспільстві. Саме на це орієнтує нашу державу фундаментальний конституційний припис: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. З Конституції України).
Практична реалізація зазначеного завдання можлива лише за допомогою державної служби як інституту, що забезпечує фактичне виконання покладених на органи виконавчої влади функцій, прав і обов'язків.
У зв'язку з цим доречно нагадати, що українській державній службі, інституційне оформлення якої відбулося з прийняттям у 1993 році Закону України «Про державну службу», притаманне офіційне сприйняття вимог принципу верховенства права. Про це свідчить хоча б те, що серед принципів, на яких грунтується державна служба в Україні, у згаданому Законі (ст. 3) визначені не тільки такі близькі за спрямованістю до верховенства права принципи, як демократизм, гуманізм і соціальна справедливість, але й прямо зафіксовано принцип «пріоритету прав людини і громадянина».
Але дотримання цих формально декларованих принципів ще не стало, на жаль, визначальною домінантою реального функціонування державної служби.
2. Правозастосовча діяльність органів виконавчої влади. Поняття та види індивідуальних актів управління
Правотворчість - це діяльність спеціально уповноважених суб'єктів (органів, посадових осіб) з вироблення правових норм.
Існує п'ять стадій правотворчої діяльності: 1) рішення органу про необхідність розробки проекту нормативного акту; 2) підготовка тексту проекту, попереднє обговорення, доопрацювання; 3) обговорення проекту у правотворчому органі; 4) прийняття або затвердження проекту; 5) опублікування прийнятого нормативного акта.
Правозастосування - це рішення індивідуальних конкретних справ у сфері виконавчої діяльності органів державної влади з винесенням правозастосовних актів.
Правозастосовча діяльність органів державного управління так само, як і правотворча, складається зі стадій: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) кваліфікація справи, тобто співвіднесення справи з юридичної нормою; 3) тлумачення обраної норми; 4) дозвіл справи по суті та прийняття індивідуального акта; 5) оскарження або опротестування прийнятого у справі рішення; ця стадія є факультативною, тобто вона може бути використана в залежності від бажання суб'єкта; 6) виконання прийнятого рішення.
Індивідуальні — це акти, які складаються з рішень щодо конкретних питань. Індивідуальні акти використовуються з метою реалізації нормативних актів і адресуються конкретним учасникам правових відносин у сфері виконавчої влади (наприклад, наказ ректора університету про призначення на посаду).
За часом дії юридичні акти управління поділяються на акти:
o з невизначеним строком дії (безстрокові);
o строкові;
o тимчасові.
Якщо в акті управління не визначений строк його дії, то він є чинним доти, доки не буде скасований іншим актом. Якщо в акті вказаний строк його дії, то він втрачає силу після спливу вказаного строку. Тимчасові акти діють невизначений, але короткочасний строк. В їх назві має бути зазначено, що вони є тимчасові.
За територією дії акти управління поділяються на:
* загальнодержавні;
* місцеві.
За характером компетенції органів, що видають акти, останні поділяються на акти:
* загального;
o міжгалузевого;
o галузевого управління.
За органами, що видають акти, це - акти, що видаються: Президентом України;
* Кабінетом Міністрів України;
* центральними та місцевими органами виконавчої влади.
