пользователей: 21281
предметов: 10473
вопросов: 178149
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


Українська мова- національна мова українського народу.

Мова - суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людей. 

Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову - як літературну, так і діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова. І.П. Котляревський - зачинатель нової української літературної мова. ("Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник"). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко. Кращі письменники XIX і XX ст. творчо розвивали і збагачували українську літературну мову, боролися за надання українському народові права вільно користуватися рідною мовою. Українська національна мова існує:   А) у вищій формі загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові;   б) у нижчих формах загальнонародної мови - її територіальних діалектах. Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

  Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.

 

 

2. Поняття літературної мови

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюються специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський - автор перших великих художніх творів українською мовою ("Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник"). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.

 

 

 

 

 

3. Мовна норма

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість - головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю, однак з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти - видозміни тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (вогонь іогонь), морфологічні (міст, а в Р. в. моста й мосту), лексичні (телефонна трубка і слухавка, масштаб і вимір). У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше і в певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного та усного мовлення всіх, хто послуговується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тім, щоби досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

4.     поняття стилю української літературної мови

У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

    Мовний стиль — це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

 В українській літературній мові звичайно виділяють п'ять функціональних стилів:

-         науковий,

-         офіційно-діловий,

-         публіцистичний,

-         стиль побутового мовлення,

-         художній.

Кожний зі стилів має свої характерні ознаки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, законів, актів, програм, постанов, резолюцій, протоколів та ін.
Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для текстів цього стилю характерні й спільні мовні риси.
 

1.    
Точність, послідовність, лаконічність викладу фактів, чіткість у висловлюванні. Цей стиль позбавлений образності, емоційності, індивідуальних авторських рис.

2.    
Лексика в основному нейтральна, вживається в прямому значенні, цей стиль залежно від обслуговуваної галузі може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, наукову термінологію.

3.    
Для чіткої організації текст ділиться на розділи, статті, параграфи, пункти, підпункти.

4.    
Використання усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів як результат однотипності вираження думки.

5.    
Наявність реквізитів (структурних елементів тексту), які мають певну черговість. Реквізити мають постійне місце, їх склад залежить від змісту документа, його призначення. Підпис є обов’язковим реквізитом будь-якого документа.

6.    
Найхарактерніші речення – прості, поширені. Вживаються також складні речення. 

 

 

 

 

 

  1. равила використання синонімів, омонімів та паронімів у офіційно- діловому стилі.

Синоніми- це слова різні за звучанням, але мають тотожне близьке значення. Тексти офіційно- ділового стилю вимагають однозначності, а через те точності слів надається велике значення.

Омоніми- слова, що однаково звучать, але мають різні значення. Повні, або абсолютні, омоніми: апарат (прилад) – апарат (установа); блок (механізм) – блок (об’єднання). До неповних, або часткових, омонімів належать такі, які частково збігаються звуковим складом у деяких формах слів, – це омоформи: плачу (від платити) – плачу (від платити). Слова, які однаково звучать, але пишуться по-різному, – це омофони: проте – про те. Омографи – це слова, які пишуться однаково, але мають різний наголос: замóк – зáмок.

 

Пароніми– це однокореневі слова, близькі за звучанням, але різні за значенням або які частково збігаються в значенні.

Пароніми за характером смислових зв’язків поділяються на групи:

• синонімічні (важкий – тяжкий);

• антонімічні (еміграція – імміграція; адресат – адресант);

• тематичні (абонент – абонемент; компанія – кампанія;

пам’ятка – пам’ятник);

• такі, що мають семантичну близкість (витрати – затрати; вирізнятися – відрізнятися). Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, приводить до помилок, зокрема до неправильного вживання одного слова замість іншого. Особливо уважно слід стежити за вживанням слів-паронімів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис і вимову потрібного слова.

 

 

 

 

 

 

7.     Загальні вимоги до складання та оформлення документів.

Документ (від латин. documentus — спосіб доказу) — це матеріальний об’єкт (носій), що містить певну інформацію, оформлений у визначеному порядку і має юридичну силу відповідно до чинного законодавства.

Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами. Кожний документ має свій склад реквізитів, який залежить від виду документа, його змісту, призначення, способу оброблення. Усі реквізити мають постійне місце, що робить документи зручними для зорового сприймання і полегшує їх оброблення.

Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на папері стандартного формату (А4 або А5), називається формуляром. Формуляр — це модель, зразок побудови документів певного виду.

Текст професійного документа повинен відповідати таким вимогам:
а) достовірність (викладені факти повинні відображати справжній стан речей);
б) точність (не допускається подвійне тлумачення слів та виразів);
в) повнота інформації (зміст документа має вичерпувати всі обставини справи);
г) стислість (у тексті не повинно бути зайвих слів, смислових повторів, надмірно довгих міркувань, інформації не по суті справи);
ґ) логічна послідовність (логічний взаємозв’язок частин тексту);
д) нормативність мовних засобів (відповідність нормам літературної мови);
е) стандартизація тексту документа.

Текст документа може бути оформлено у вигляді:

  • власне тексту;
  • анкети (текст, що містить словесну/цифрову характеристику об’єкта за низкою ознак);
  • таблиці.

Текст поділяють на абзаци — частини тексту, які складаються не більше, як з двох-чотирьох речень. Текст документа, як правило, складається з двох частин: вступної (виклад підстав для створення документа) й основної (виклад пропозицій, прохань, висновків, розпоряджень, рішень). Такого порядку викладу слід дотримуватися і в текстах, які складаються з одного речення.

 

 

8       Класифікація документів

Документ (від латин. documentus — спосіб доказу) — це матеріальний об’єкт (носій), що містить певну інформацію, оформлений у визначеному порядку і має юридичну силу відповідно до чинного законодавства. Документи класифікують:

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист  тощо.

2.За змістом і спеціалізацією:  загальні, з адміністративних питань, з питань планування оперативної діяльності, з питань підготовки та розподілу кадрів тощо.

3.За призначенням: щодо особового складу, організаційно-розпорядчі, кадрово-контрактові, довідково-інформаційні тощо.

4.За походженням: службові (офіційні), особисті (приватні)

5. За місцем укладення: внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено, зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.

6. За напрямком (спрямуванням): вхідні (надходять до установи, організації, підпри­ємства, фірми), вихідні (адресовані за межі установи).

8. За ступенем складності: прості (односкладові) — відображають одне питан­ня, факт, складні — відображають два й більше питань, фактів.

10. За терміном виконання:

— звичайні безстрокові (нетермінові) — виконуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги, термінові — укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а також телеграми, телефо­нограми тощо, дуже термінові — зі спеціальною позначкою термі­ну виконання.

13. За технікою відтворення: рукописні, відтворені за допомогою технічних засобів.

14. За терміном зберігання:

— тимчасового зберігання (до 10 років);

— тривалого зберігання (понад 10 років);

— постійного зберігання.

Документи поділяються за призначенням та найме­нуванням. Деякі документи мають однакову назву, але виконують різні функції.

 

9.Основні правила оформлення реквізитів

реквізит – це обов’язковий елемент оформлення офіційного документа. Саме реквізити надають документові юридичної сили. Реквізити у документі розміщують, враховуючи черговість операцій підготовки, оформлення та виконання.

 Так, обов’язковими реквізитами майже для усіх видів документів є: Найменування установи (автора документа)- має відповідати найменуванню, яке зазначене в положенні (статуті) відповідного підприємства, установи, організації., Дата документа-дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або видання. Зазначається арабськими цифрами в один рядок у такій послідовності: число, місяць, рік., реєстраційний код-документа: індексація документів полягає у присвоєнні їм умовних позначень - індексів, які надаються документам під час їх реєстрації. Реєстраційний індекс складається з порядкового номера документа  в залежності від  групи документів, що реєструються, заголовок до тексту-заголовок формулюється працівником, який створює документ, викладається коротко та стисло. Крапка в кінці заголовка не ставиться. Заголовок відповідає на питання "про що?", "кого?", "чого?"., текст-інформація в тексті документа викладається стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно. Документ не повинен містити повторів, а також слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження., підпис-підписує документи керівник підприємства в межах своїх повноважень. Підпис складається з найменування посади керівника підприємства (повного - якщо документ надрукований не на бланку*, скороченого** - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів (ініціалу імені) і прізвища

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10. Оформлення сторінки

Організаційно-розпорядчі документи оформляють на папері форматом А4 та А5. Для зручності з обох боків сторінки залишаються вільні поля: ліве — 35 мм; праве — не менше 8 мм; верхнє — 20 мм; нижнє — 19 мм (для формату А4) та 16 мм (для формату А5).

Тільки перша сторінка документа друкується на бланку, друга і наступні — на чистих аркушах паперу.

Якщо текст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можна переносити тільки підпис. На другій сторінці має бути не менше двох рядків тексту.

Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої.

Якщо текст документа друкується з одного боку аркуша, то номери проставляються посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю. Слово «сторінка» не пишеться, а також біля цифр не ставляться ніякі позначки.

Якщо текст друкується з обох боків аркуша, то номери сторінки позначаються у правому верхньому кутку, а парні — у лівому верхньому кутку аркуша.

Рубрикація. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація — поділ на абзаци.

Абзац — це відступ на початку першого рядка кожної частини документа, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. Він вказує на перехід від однієї думки до іншої.

 

 

 

 

 

11. Документація щодо особового складу

Заява — це офіційне повідомлення в усній або письмовій формі, в якому викладається певне прохання.

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника за підписами представників адміністрації. Це офіційний документ, який видає адміністрація на прохання працівника.

Автобіографія — це опис свого життя.

Цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. Головні вимоги під час його написання — вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу

Особовий листок з обліку кадрів — це обов'язковий документ особової справи працівників установ, організацій, в якому фіксуються автобіографічні відомості.

Його заповнюють під час оформлення на роботу, для участі в певному конкурсі.

Резюме – це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12. Заява, її реквізити та оформлення

Заява — це офіційне повідомлення в усній або письмовій формі, в якому викладається певне прохання.

За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні й зовнішні, які бувають від організацій, установ (службові) та особисті. У зовнішній особистій заяві обов'язково зазначається повна домашня адреса, а в службовій — повна поштова та юридична адреса установи, підприємства. У внутрішній заяві не є обов'язковими викладені вище вимоги.

У заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідовності:

Праворуч вказується назва організації чи установи, куди подається заява.

Нижче у стовпчик — назва професії, місце роботи, прізвище, ім'я, по батькові, адреса того, хто подає заяву (якщо заява адресується до тієї організації, де працює автор, не треба зазначати домашню адресу, а достатньо назвати посаду й місце роботи чи структурний підрозділ).

Ще нижче посередині рядка пишеться слово "заява" з великої літери й не ставиться крапка.

З великої літери й з абзацу починається текст заяви, де чітко викладається прохання з коротким його обґрунтуванням.

Після тексту заяви ліворуч вміщується дата, а праворуч — підпис особи, яка писала заяву.

У складній заяві також подаються відомості про те, які саме документи додані до заяви на підтвердження правомірності виставленого в ній прохання (документи перелічуються після основного тексту перед підписом).

Заява пишеться від руки в одному примірнику.

 

 

 

 

 

 

13. Характеристика, її реквізити та оформлення

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника за підписами представників адміністрації. Це офіційний документ, який видає адміністрація на прохання працівника.

Характеристику пишуть або друкують у двох примірниках, один з яких видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи. Текст викладають від третьої особи.

Основні реквізити характеристики:

Назва документа й прізвище, ім'я, по батькові того, кому видається характеристика.

Рік народження, освіта.

Текст, де зазначено, з якого часу працює чи вчиться особа, як ставиться до виконання своїх службових обов'язків, який має рівень професійної майстерності, авторитет у колективі.

Дата складання.

Підпис відповідальної службової особи й гербова печатка організації, яка видала характеристику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14. Резюме, реквізити та оформлення

Резюме – це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає.

Взагалі не встановлено якихось суворих вимог щодо роз­ташування реквізитів резюме, але одним з найпоширеніших є зразок, коли подається:

Назва документа.

Прізвище, ім'я та по батькові особи, яка складає ре­зюме.

Мета складання резюме.

Досвід роботи.

Освіта.

Знання мов.

Контактний телефон.

Може бути й інший варіант розміщення реквізитів: спо­чатку називається посада, яку ви обіймаєте зараз, потім у зворотному хронологічному порядку перераховуються поса­ди, які ви обіймали до цього, а в кінці зазначається освіта.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15. Автобіографія, реквізити та оформлення

Автобіографія — це опис свого життя.

Цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. Головні вимоги під час його написання — вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. В автобіографіях обов'язково зазначаються:

Назва документа.

Прізвище, ім'я, по батькові.

Дата народження.

Місце народження (місто, село, селище, район, область, країна).

Відомості про навчання (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися).

Відомості про трудову діяльність (стисло, в хронологічній послідовності назви місць роботи й посад).

Відомості про громадську роботу (всі її види).

Стислі відомості про склад сім'ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти).

Дата написання й підпис автора.

Заголовок ("Автобіографія") пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. Кожне нове повідомлення слід починати з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора—праворуч. Автобіографія має дві форми: автобіографія — розповідь з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей і автобіографія — документ з точним поданням фактів.

Автобіографія — обов'язковий документ особової справи.

 

 

 

 

 

16. Накази, щодо особового складу, реквізити та оформлення

Наказ - це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази щодо особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: "Щодо особового складу". Реквізити наказу такі;

1) назва підприємства або установи, що видає наказ; 2) назва виду документа; 3) назва місця видання наказу; 4) номер; 5) дата підписання; 6) короткий зміст наказу; 7) текст наказу; 8) підстава для складання; 9) підпис керівника підприємства (установи).

Кожний пункт наказу починається з дієслова у наказовій формі (призначити, перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими літерами. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його складання.

Є певні вимоги й щодо викладу тексту наказу.

1. У наказах про прийняття на роботу обов'язково зазначають: а) на яку посаду приймається працівник; б) до якого структурного підрозділу; в) з якого числа оформляється на роботу; г) вид прийняття на роботу (постійна, тимчасова, за сумісництвом); г) особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем); д) умови оплати праці. 2. У наказах про переведення на іншу роботу вказують: а)вид і мотивування переведення (у зв'язку з виробничою потребою, за станом здоров'я, вагітністю або неможливістю виконувати попередню роботу, для заміни відсутнього працівника); б) посаду (спеціальність, кваліфікацію); в) дату і термін переведення (постійно або тимчасово); г) умови оплати праці, пільги й компенсації, передбачені чинним законодавством. 3. У наказах про надання відпустки зазначають: а) вид відпустки (основна, додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві, навчальна, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, без збереження заробітної плати, за сімейними обставинами); б) загальну кількість робочих днів; в) дату виходу у відпустку і повернення; г) період, за який надано відпустку.4. У наказах про звільнення працівників вказують: а) дату звільнення; б) мотивування.

17. Дати Характеристику анотації

Анотація – це коротка характеристика роботи, що містить перелік основних питань статті.

Структура анотації: в анотації необхідно висвітлити основні розділи статті, з'єднати їх і представити

в короткій формі. Вона включає в себе основні розділи: актуальність, постановку проблеми, шляхи її вирішення,

результати і висновки. На кожен з розділів відводиться одне – два речення. П

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18. Довідка, реквізити та оформлення

Довідка — це документ, який містить опис та підтвер­дження юридичних та біографічних фактів і подій, пов’язаних з діяльністю окремих осіб, обставинами діяльності установ, організацій.

 Реквізити довідки:

1. Адресат (назва міністерства, відомства, установи).

2. Назва документа.

3. Дата.

4. Місце укладання документа.

5. Заголовок до тексту.

6. Текст.

7.Посада, підпис, ініціали й прізвище особи, яка підписала довідку.

8. Печатка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

19. Протокол, реквізити та оформлення

Протокол – це документ, в якому фіксується хід об­говорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо.

Це первинний офіційний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання доручених їм завдань, видавати розпорядчі документи.

Протокол веде технічний секретар чи обрана особа.

Протоколи складаються з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Номер.

3. Назва колегіального органу із зазначенням харак­теру його роботи (загальні збори, виробнича нара­да, засідання кафедри тощо).

4. Назва підприємства, організації.

5. Дата й місце проведення зборів.

6. Кількісний склад учасників (якщо учасників бага­то, то вказується кількість присутніх і до протоколу додається реєстраційний лист).

7. Посади, прізвища й ініціали керівників зборів, на­ради тощо (голови, секретаря, членів президії).

8. Порядок денний (питання можуть формулюватися в називному відмінку).

9. Текст.

10. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кіль­кості сторінок.

11. Підписи керівників зборів, наради (голови й секре­таря).

 


16.01.2014; 00:40
хиты: 5771
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь