Релігія і нація — суспільні феномени, що перебувають у надто складному співвідношенні. Релігійність свідомості українців є, з одного боку, наслідком впливу на їхній духовний світ релігійних чинників, а з іншого — продуктом зовнішніх щодо них факторів: географічних, історичних, етнопсихологічних, господарських, соціально-психологічних. Стосунки держави та церкви (релігійних організацій) набували різного характеру в залежності від багатьох чинників, як от: політика владного режиму, соціальна активність релігійних організацій, врешті-решт – регіональні та історичні особливості процесу розбудови тієї чи іншої держави тощо. Міжнародна спільнота презентує значну кількість правових моделей врегулювання державно-церковних відносин, які різні дослідники класифікують по-різному, наприклад, у зв’язку з правовим статусом релігійних організацій у державі (чи існує державна церква, чи релігійні організації відокремлені від держави) [5], або на підставах співіснування релігійної та світської структури суспільства (відповідно, сепараційна та коопераційна моделі) тощо.
