Напередодні Другої світової війни українські землі перебували у складі СРСР, Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії, які, попри різний соціально-політичний устрій, виявляли однакову схильність до дискримінації українства, протидіяли українській державності.
Роз'єднаність українських земель, що знаходились на перехресті геополітичних інтересів провідних держав-учасниць Другої світової війни, робила Україну досить вразливою для зовнішньої агресії. Водночас українські політичні сили мали надію на певний реванш у боротьбі за свою незалежність. Проте український народ загалом не міг самостійно вирішувати своє національне питання. Його доля була в руках правителів інших держав.
СРСР, Польща, Румунія, Чехо-Словаччина намагалися втримати підпорядковані їм українські землі, та, по можливості, приєднати нові. Англія, Франція, частково — США використовували Україну як геополітичний чинник у своїй дипломатичній грі між Німеччиною та СРСР. Німеччина, яка оголосила боротьбу за життєвий простір, не приховувала своїх претензій на українські землі як одного з важливих чинників реалізації своїх економічних, геополітичних інтересів.
