Примусові методи колективізації і масові репресії влади проти селянства посилювали соціальне напруження, загрозу виникнення селянської війни в Україні та інших районах СРСР. Сталін та його оточення вирішили зламати опір колективізації шляхом винищення українського селянства. Почалася одна з найбільших трагедій українського народу — спланований і організований голодомор. Внаслідок колективізації в Украі’ні почалося різке падіння продуктивності сільського господарства. Але союзний уряд встановлював для України непомірні хлібозаготівельні плани, внаслідок чого вже наприкінці 193) р. з’явились симптоми голоду,
В серпні 1932 р. союзний уряд прийняв закон, який передбачав смертну кару за розкрадання «соціалістичної власності». Незабаром з’явився закон про боротьбу зі спекуляцією, який заборонив селянам обмінювати свої домашні речі на харчові продукти в містах і передбачав за це ув’язнення в концтаборах від 5 до 10 років. На вокзалах і морських портах, де зберігалися гори зерна для відправки за кордон, виставлялись спеціальні загони, щоб не допускати сюди голодних селян.
Незважаючи на голод, наступ на українське селянство продовжувався. ЗО жовтня 1932 р. Молотов на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У оголосив «зобов’язання» України по хлібозаготівельному плану (прийнятий в ЦК ВКП(б)!) — 282 мпн. пудів, інакше кажучи, з селян вимагалося витиснути стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень (261 мли. пудів). Смертність від голоду почалася вже у перший місяць дій молотовської комісії. Аналіз даних статистики 30-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду вже в кінці 1932 р. становили приблизно 150 тис. чол. Наступного року голод набув ще біпьших розмірів. В 1933 р. до організації голоду в Україні доклали руку Лазар Каганооич, який слідом за Молотовим прибув сюди, а також генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Радкаркому Влас Чубар, уповноважений ЦК ВКП(б) Павло Постишев, який став фактичним диктатором у республіці.
Свого апогею голодомор в Україні досяг взимку 1 навесні 1933 р. Люди рятувались, як могли: Їли товчену кору дерев, солому, перемерзлу картоплю і капусту, котів, собак, щурів, в муках помираючи від тяжких шлункових захворювань. Були численні випадки людоїдства.
Внаслідок голодомору в Україні загинуло близько 5 млн. осіб (18,8% усіх жителів), Історики С. Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) вважають, що втрати від голоду становили від 4,3 до 6 млн. чоловік. З кінця 20-х рр. починає затверджуватися сталінський тоталітарний режим, оформлюється культ особи Сталіна, відновлюються репресії, дещо призабуті за роки непу. Сталінський курс на суцільну масову колективізацію і ліквідацію куркуля як класу, на форсовану індустріалізацію, неминуче повинен був викликати опір з боку різних верств населення в Україні, в першу чергу селянства та інтелігенції.
Вже на початку 1928 р. відбувся процес над старими спеціалістами Донбасу, який дістав назву «Шахтинська справа». Стара технічна інтелігенція була звинувачена у «шкідництві». З 49 засуджених 7 розстріляли. Цей процес провели, щоб залякати старих спеціалістів-інженерів.
У березні 1930 р. в Харкові відбувся процес над Спілкою визволення України.
