Економічне становище України було надзвичайно важким. Майже 7 років воєн і громадянської смути довели Україну до стану руїни. Загинуло близько 1,5 млн. осіб. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів. У 1921 р. промислове виробництво становило тільки 5–10% від довоєнного. Не працювали цілі галузі виробництва.
Найбільша частина України з населенням майже 40 млн. стала об’єктом небаченого за масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи. Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика «воєнного комунізму». Відповідно до неї націоналовувалися вся промисловість і торгівля, на селі запроваджувалася продрозкладка, за якою селянам залишали мінімальні норми продовольства, решту ж конфісковувала держава. Заборонялася приватна торгівля й запроваджувався розподіл продуктів за картковою системою, вводилася обов’язкова трудова повинність. Здійснювалося насильство над економікою, над законами економічного розвитку. Їхнє місце посіли партійні директиви та політичні рішення. Внаслідок цього економічна й політична криза ще більше поглибилася.
Війна, «воєнно-комуністичні» методи та розруха майже знищили торгівлю, вбивали найменші економічні стимули до продуктивної праці й ефективного господарювання, руйнували грошову систему, призвели до зростання безробіття, викликали масове невдоволення. Свідченням останнього стали виступи робітників, повстання селян.
