Шлях до створення єдиної союзної держави розпочався ще під час громадянської війни й був зумовлений низкою об’єктивних чинників.
Території всіх республік, що увійшли до Союзу, свого часу було об’єднано в межах Російської імперії. Між ними існували тісні економічні зв’язки, спеціалізація економічних районів, своєрідний розподіл праці Центральна Росія – машинобудівна та легка, особливо текстильна промисловість, Середня Азія – виробництво бавовни, Закавказзя – видобуток нафти, Україна – у 1913 р. давала 70,2% загальноросійського видобутку вугілля, 21,2% марганцю, 67% виплавки чавуну, 57,2% заліза і сталі, 80–85% цукру.
Під час громадянської війни військові сили й управління командними висотами економіки радянських республік було об’єднано, утворився воєнно-політичний союз. У зв’язку з підготовкою Генуезької конференції між радянськими республіками склався дипломатичний союз.
Значну роль у зміцненні та посиленні об’єднавчої тенденції відігравало те, що всі республіки мали однакову політичну структуру, яка характеризувалася монопартійністю. Реальна влада на місцях належала єдиній, жорстко централізованій більшовицькій партії на чолі з московським ЦК. Україна втрачала незалежність довго, поступово, в процесі входження УСРР до складу Союзу РСР.
Союзний договір 1922 р. мав бути міжнародним договором. Однак його ніколи ніхто не затверджував і не підписував. Замість нього з’явився розділ «Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік» у Конституції 1924 р., а Конституція – це внутрішній, а не міжнародний юридичний документ.
У складі СРСР права радянських республік звузилися. У віданні центру залишилися найважливіші функції: зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні відносини, армія, флот, засоби зв’язку, транспорт. Республіканський уряд мав право керувати внутрішніми справами звітуючи при цьому перед центральними органами в деяких питаннях сільського господарства, в освіті, охороні здоров’я тощо. Однак позитивним було те, що визнавалася територіальна цілісність України, її власні, хоч і обмежені в правах, органи управління. Україна стала чітко окресленим національним і територіальним утворенням, що віддзеркалювало її національну самобутність.
