18 жовтня 1918 р. збори представників від українських партій конституювались як Українська Національна Рада і проголосили утворення з українських земель Австро-Угорщини Української держави, яка надалі дістала назву Західно-українська народна республіка ЗУНР.
9 листопада 1918 р. було створено уряд – Державний Секретаріат на чолі з К. Левицьким. 22–26 листопада відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Євген Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин, їм було віддано 30% депутатських місць.
У квітні 1919 р. в ЗУНР розпочалася аграрна реформа. Маєтки великих власників переважно поляків експропріювалися, землю планувалося передати малоземельним і безземельним українським селянам.
Однак Західноукраїнська Народна Республіка зазнала іноземної агресії, що прискорило визрівання планів об’єднання з Наддніпрянською Україною. 1 грудня 1918 р. представники Державного Секретаріату ЗУНР і члени Директорії підписали у Фастові Передвступний договір про майбутнє об’єднання двох республік. 22 січня 1919 р. в Києві оголосили Універсал Директорії про Злуку УНР і ЗУНР.
Порівняння історичного досвіду ЗУНР та УНР показує:
а на Західній Україні вдалося уникнути радикальних перегинів у соціально-економічній політиці
б на першому місці стояло завдання національного державного будівництва. Своєчасні соціально-економічні перетворення забезпечували авторитет ЗУНР в українського населення
в належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії.
