Вийшовши на міжнародну арену, Україна в 1917–1918 рр. посідала помітне місце в зовнішньополітичних планах держав Антанти, більш прихильній британській стратегії та менш лояльній і невизначеній політиці Франції та СІІІА, які обмежувались загальними деклараціями. Інтерес Антанти до України та розробка й обговорення заходів, спрямованих на налагодження стосунків з нею, свідчать про існування «українського питання», суть якого полягала в розв’язанні національно-політичпих, територіальних, адміністративних проблем української державності. Право існування української нації політики західних держав розглядали крізь призму розв’язання російської проблеми, яка полягала в налагодженні не лише адміністративно-територіальних, а й військово-політичних питань. Адже розпад Російської імперії, прихід до влади низки урядів, особливо активні дії більшовиків, змушували керівництво держав Антанти шукати виходу із цієї ситуації, оскільки некерованість цих процесів могла призвести до глобальних катаклізмів на континенті. Тому й «українське питання», як і інші дотичні до нього проблеми, Англія, Франція та США розглядали з позиції досягнення загальної європейської стабілізації. Ставлячи власні геополітичні цілі в Першій світовій війні, уряди Великої Британії та США прагнули використати національні прагнення звільнених народів, розглядаючи їх не як остаточну мету, а як інструмент задоволення власних потреб.
