Кінець XIX і початок ХХ ст. характеризувався новими явищами у суспільно-політичному житті українських земель - початком «відродження нації». Новими рисами цього періоду були: переростання українського культурно-просвітницького руху в рух політичний та посилення земсько-ліберальної опозиції царизмові.
Ліберально-демократичний рух мав опозиційний характер і розвивався головним чином в рамках земських установ, де працювали представники інтелігенції: службовці, вчителі, лікарі, статистики, агрономи та інші фахівці. Учасники земсько-ліберального руху висловлювали невдоволення реакційною внутрішньою політикою царського уряду і виступили за проведення реформ, скликання загальноросійського Земського собору, рішучого оновлення законодавства, надання усім громадянам політичних прав та свобод. Значно зросла роль земств у проведенні так званої «банкетної кампанії» 1904 р., влаштованої на честь 40-річчя судової реформи. Під час її проведення земствами у містах і містечках відбулися мітинги та демонстрації опозиційного характеру, нерідко з антиурядовими вимогами й гаслами. Були проведені масові культурно-просвітні заходи, у яких брали участь широкі верстви української інтелігенції, відомі діячі національного руху. Серед таких заходів слід назвати урочисте відкриття пам'ятника І. Котляревському у Полтаві, відзначення 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка та І. Нечуя-Левицького.
Першою національною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна українська партія (РУ П), заснована 29 січня 1900 р. у Харкові. Вона в основному складалась із студентів, семінаристів, народних вчителів та представників інших верств інтелігенції. Програмою партії стала брошура, написана харківським адвокатом М. Міхновським і видана у Львові під назвою «Самостійна Україна». Автор ставив завдання: боротьба за єдину, самостійну, вільну Україну від гір Карпатських до гір Кавказьких. Згодом від РУП відійшло найбільш радикальне крило і утворило свою партію — Народну українську партію на чолі з М. Міхновським. У 1904 р. після нового розколу в РУП утворилась нова політична організація — Українська соціал-демократична спілка («Спілка»).
Представники ліберального руху восени 1904 р. об'єднуються в Українську демократичну партію, яка була близькою до російської партії кадетів. Згодом з неї виділилось радикальне крило і утворило Українську радикальну партію (УРП), яка в 1905 р. знову об'єдналась з УДП в Українську радикально-демократичну партію, лідерами якої були Б. Грінченко, С. Єфремов, Є. Чикаленко.
Передумови
Прихід до українського руху молодого покоління діячів, яких не влаштовувало старе культурництво
Загальна тенденція опозиційних рухів у Російській імперії до створення політичних партій
Соціально-економічні зміни другої половини XIX ст. — індустріалізація економіки, пролетаризація, обезземелення селянства, загострення соціальних протиріч і політизація суспільства
Брошюра М. Міхновського «Самостійна Україна»
|
Основні ідеї |
Мета партії |
Створення політично незалежної української держави |
Новим лідер національного руху |
Інтелігенція третьої хвилі, яка на відміну від першої (Чарторийські, Вишневицькі) і другої (Безбородьки, Прокоповичи) служить своєму народові |
Спосіб досягнення поставленої мети |
«Боротьба кривава і безпощадна» |
Основні принципи боротьби за національну українську державність |
«Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас» «Україна для українців» «Поборемо або вмремо» |