XVIII століття, особливо його друга половина, стало віком Просвітництва, ознаменувалося потужними революційними та визвольними рухами у Європі.
Всі ці надзвичайно важливі процеси не могли обійти стороною й Україну, де державні традиції часів Богдана Хмельницького й Івана Мазепи оспівувала група літописців і письменників, які вказували на коріння українців ще за часів Київської держави і навіть у раніші періоди. Польські великодержавні шовіністи, в т. ч. навіть демократ Йоахим Лелевель, твердили, що українська мова є лише діалектом польської. Внаслідок тривалого періоду власної бездержавності верхівка українського суспільства полонізувалася, інтелігенція була дуже нечисленною й складалася з представників греко-католицького духовенства та їхніх дітей. Для соціальної структури цих регіонів була типовою картина, коли українці були в своїй масі селянами, а їхня нечисленна еліта складалася з духовних осіб. Зате ця еліта була міцно зв'язана з народом, жила його інтересами, і тому саме вона підняла прапор українського національного відродження.
Важливим осередком українського національного життя став старовинний Перемишль, де сформувався культурно-освітній осередок навколо греко-католицьких єпископів Михайла Левицького та Івана Снігурського. У 1816 р. вони обидва заснували перше в Галичині культурно-освітнє товариство греко-католицьких священиків, котре мало на меті видавати книги українською мовою для простолюду, а наступного року добились права викладати там українською мовою. Діяльність Левицького та Могильницького заклала ґрунт для знаменитої Руської трійці.
Зацікавлення національною історичною спадщиною, мовою та усною народною творчістю почали виявляти й представники духівництва на інших західноукраїнських землях.
Утвердження ідеї створення літературної мови на народній основі пов'язане з діяльністю Руської трійці (Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький).
Ще 1834 р. Шашкевич склав альманах своїх творів під назвою «Зоря», писаних народною українською мовою, включивши до нього поезії своїх товаришів-трійчан, народні пісні. Цензор заборонив видання альманаху. Але трійчани не відступилися від своїх задумів. На основі «Зорі» невдовзі було підготовлено нову збірку — «Русалку Дністровую», яку вирішили друкувати в Будапешті, де цензура була більш лояльною. У жовтні 1836 р. було отримано дозвіл, а в грудні того самого року, датована 1837 p., з'явилася книжка під назвою «Русалка Дністровая». Її складала низка народних дум, пісень, оригінальних творів трійчан і перекладів. Великий інтерес до епосу пояснювався необхідністю пошуків історичних коренів. Альманах було написано живою народною мовою. Так галицькі будителі заклали основи розвитку української літературної мови в західноукраїнських землях.
Поява першої книги, виданої українською мовою, стала віхою у справі національного відродження галицьких українців, які заявили про себе як про частину єдиного українського народу, що має свою історію, самобутню культуру. Альманах засвідчив початок нової літератури на західноукраїнських землях. Через переслідування Руська трійця розпалася. Її діяльність знайшла продовження в українському національному рухові під час революції 1848—1849 pp., а згодом у народовському напрямку національного руху на західноукраїнських землях.
