В ході війни 1648–1654 рр. повсталий український народ домігся визнання своїх прав і вольностей і перш за все – права на власну державність. Проблема побудови держави постала вже на першому етапі війни. Б. Хмельницький рішуче і сміливо висуває програму створення держави, в основі якої була ідея української соборності. Цю програму підтримала козацька старшина, з нею солідаризувалися народні маси. Але перші невдачі під Зборовом 15–16 серпня 1649 р. змусили Б. Хмельницького укласти договір про мир і визнати владу короля. Король Ян Казимир підписав «Декларацію ласки Й.К.М. Війська Запорозького», якою визнавав право лише на автономію в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.
У ході Національно-визвольної війни 1648–1654 рр. частина України Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства отримала за угодою з московським царем незалежність. Однак фактичними діями московський уряд з перших днів методично намагався обмежити й ліквідувати цю незалежність.
Найвищим органом автономії за звичаєм вважалися загальнокозацькі збори. Фактично, органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана. Він же був і головою виконавчої та судової влади, очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, скликав козацьку раду. Для організації виконання своїх функцій гетьман утворив уряд – Генеральну канцелярію, до складу якої входили генеральні старшини, яких обирали за звичаєм на козацькій раді генеральний писар, генеральний суддя, осавули, генеральний хорунжий, довбуш, генеральний обозний, військовий підскарбій, товмач, кантарлей.
