Порядок володіння уділами, як, зрештою, і міжкнязівські відносини, регулювався нормами сімейного права. Так, у разі смерті батька-князя великокнязівський стіл переходив до старшого сина чернігівського князя. Останній змінював систему уділів, що нерідко призводило до міжусобиць. І лише Ярослав Володимирович у заповіті поділив владу між своїми трьома синами: Ізяславом відігравав провідну роль, Святославом і Всеволодом. Вони утворили своєрідну систему влади – тріумвірат, що вершив усі справи на Русі. За такої форми правління тенденції економічного і соціального розвитку окремих країв і князівств поєднувалися з прагненням більшості верств суспільства до єдності.
Після смерті останнього з членів тріумвірату – Всеволода Ярославовича система родинного сюзеренітету і тріумвірату поступилася місцем принципові вотчини, який було визначено на Любецькому з’їзді 1097 р. Поділ великокнязівського домену дав поштовх політичному поділові Русі на окремі князівства-держави.
Після смерті Мстислава Володимировича 1132 р. утворилися Галицьке, Володимир-Волинське, Київське, Переяславське, Тмутараканське, Чернігово-Сіверське та інші князівства. Ці процеси поклали початок четвертому періоду розвитку Русі. Політичну роздробленість спричинило кілька факторів:
а великі простори держави та етнічна неоднорідність населення
б зростання великого феодального землеволодіння
в брак чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади
г зміна торгівельної кон’юнктури, занепад торгівлі
д постійні напади кочовиків печенігів, половців, татар.
