На першому етапі державотворення у Русів переважали організаційні риси, властиві княжінням. На жаль, цей період розвитку державності залишається маловідомим через відсутність певних історичних джерел. Літописці більше оповідають про другу половину ІХ–ХІІ ст., коли на Русі верховна влада зосереджувалася в руках великого князя київського. Київські князі Аскольд і Дір здійснювали походи на Візантію і змушували останню укладати вигідний для русів мир. Є відомості, що ці князі вели тривалу боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів, древлян та ін. Згідно з літописними даними, Аскольда й Діра вбила у 882 р. варязька дружина, яку очолював Олег. Він же захопив Київ, який, за свідченням літописця, було оголошено «матір’ю городів руських». До Русі було приєднано Новгород-Сіверську державу, якою керував Рюрик.
З 882 р. починається другий етап державного і політичного розвитку Русі. З цим етапом багато істориків пов’язують утворення держави Русів. За часів Олега та його племінника Ігоря 914–945 рр. Русь успішно воювала проти сусідніх держав і народів. Це сприяло міжнародному визнанню і підвищенню авторитету. Коли Ігоря 945 р. вбили древляни, престол зайняла його дружина Ольга, яка впорядкувала відносини з управителями земель, систему збирання данини. В ключових містах держави створювалися спеціальні опорні пункти, де зосереджувалася адміністративна й судова влада. Інакше кажучи, було закладено основи місцевого державного управління та суду.
964 р. на чолі держави став Святослав Ігоревич, який своє коротке правління провів у постійних походах і війнах. Було розгромлено Хозарський каганат, Волзько-Камську Булгарію, приборкано народи Північного Кавказу і Східного Криму тощо. Цим Святослав розширив територію держави русів.
Після загибелі Святослава 972 р. і кількарічної міжусобиці великим князем Русі став Володимир Святославович. Під час його правління в загальних рисах завершилося формування держави.
З 980 р. розпочався третій період, який увійшов в історію як період розквіту. Він припадає на час князювання Володимира Святославовича та Ярослава Володимировича. Ці князі зміцнювали внутрішній порядок і міжнародне становище Русі. Разом з тим, у цей же період з’являлися ознаки політичної роздробленості, спричинені економічним зростанням удільних земель. Феодальне роздроблення призвело до розпаду Русі на багато дрібних князівств. Розпочався четвертий період її історії.
