Ночі, вечері божественні! Вогнище тихе...Довкола –
Я й мої друзі їмо. Не дармує й метка моя челядь:
Живиться всякими лишками...
Горацій – Сатири
Відчуження – розрив між людиною та державою.
Низький(вульгарний)реалізм
“...вульгарний реалізм – дитина великого рабовласницького міста, котре наповнене біднотою і вимученими рабами, котре перенаселене у багатоповерхових будинках брутальним “міщанством”, котре здавлене на вузьких брудних вулицях ятками, харчевнями, будинками розпусти й обмінниками грошей, котре наповнене грошовим ажіотажем, міста з нечуваною розбещеністю і тупою від пересити розкішшю. Це домінуючий жанр художньої прози Риму”.
Меніппова сатира (меніппея) - це філософсько-сатиричний жанр. У творах вільно поєднуються вірші та проза , високий і низький стилі, відбувається цитування епосу, трагедії і комедії.
У творах відтворюється химерне, одивнене середивище діяльності персонажів (сходження у потойбіччя, політ у небо, інші фантазійно-казкові простори). Також відбувається притаманне сміховій культурі перевертання усталеної шкали цінностей, запровадження вільної від літературної норми сюжетної лінії
Персонажі можуть бути схильними до неадекватної, скандальної, екстравагантної поведінки.
Тексти акцентуються на актуальному житті теперішності, на її протиріччях і контрастах.
Давайте прослідкуємо зображення Петронієм та Апулеєм специфічні риси відчуження людини в пізньоримському суспільстві.
У вивчуваному творі Петронія “Сатирикон” все відбув. у “зниженому” плані. Головне місце належить докладному описові “бенкету Трімальхона“. Автор створив надзвич-но типовий і колоритний образ колишнього раба – вільновідпущеника Трімальхіона, який шляхом спекуляцій і темних витівок та плутнів неймовірно збагачується; власне кажучи на період І ст. н. е. Стару аристократію витіснила нова, а сам Петроній ставиться до тих, хто до них відноситься із презирством аристократа, саркастично висміює, але показує й те позитивне , що в цьому було.
Петроній детально змальовує розкішний палац і влаштований його господарем бенкет, підкреслюючи марнославство, відсутність смаку у господара. Гості ж його такі самі вільновідпущеники, час від часу намагаються показати свою зарозумілість бесідуючи на філософські теми.
“Сатирикон” став досить переконливим свідченням того,що криза релігійних уявлень, яку Август намагався затримати чи навіть зовсім припинити, все більше розвивалася і укорінювалася. Всі персонажі Петронія в богів не вірять і надзвичайно скептично ставляться до них. На аморальність та відсутність релігійних почуттів скаржиться вчитель-волоцюга Евмолп. Усі персонажі роману живуть за принципом “лови мить!”
Роман Апулея “Метаморфози” написаний в ост. Період життя Апулея. В ньому постають різноманітні представники майже всіх верств пізньоримського суспільства, описані, як правило, знееприхованою іронією чи гумором, хоч інколи оповідь набуває справжнього драматизму. Загалом автор дуже часто використовує у даному творі свій улюбл. Прийом – іронію, але іронію добозичливу, позбалену злої сатири.
Гол. герой - Луцій – в образі осластає свідком всіляких людських розмов, неподобств, що кояться навкруги, має мож-сть проникнути в потаємні причини вчинків людей. Виконуючи тяжку роботу на млині , Луцій-осел бачить безправне становище рабів, які майже втратили людськ обличчя. Автор у моральному плані підкреслює тільки негативні якості – лінощі, боягузливість, злодійкуватість і зрадливість(навіть відомий своєю відданістю “раб Мірмекс” за кілька золотих монет зраджує свого господаря, стає звідником його дружини з коханцем, а “одверто негідний раб, готовий на всяку брудну справу”, підмовлений злочинною хазяйкою, робить невдалу спробу отруїти хлопчика і робить наклеп на його старшого брата, звинувативши його у вбивстві).
_______________
Відчуження — соціальний процес, що характеризується перетворенням діяльності людини і її результатів на самостійну силу, пануючу над ним і ворожу йому.
Роман Апулея “Метаморфози” написаний в останнійперіод життя Апулея. В ньому постають різноманітні представники майже всіх верств пізньоримського суспільства, описані, як правило, з неприхованою іронією чи гумором, хоч інколи оповідь набуває справжнього драматизму. Загалом автор дуже часто використовує у даному творі свій улюблений прийом – іронію, але іронію добозичливу, позбалену злої сатири.
Головний герой - Луцій – в образі стає свідком всіляких людських розмов, неподобств, що кояться навкруги, має можливість проникнути в потаємні причини вчинків людей. Виконуючи тяжку роботу на млині, Луцій-осел бачить безправне становище рабів, які майже втратили людськ обличчя. Автор у моральному плані підкреслює тільки негативні якості – лінощі, боягузливість, злодійкуватість і зрадливість(навіть відомий своєю відданістю “раб Мірмекс” за кілька золотих монет зраджує свого господаря, стає звідником його дружини з коханцем, а “одверто негідний раб, готовий на всяку брудну справу”, підмовлений злочинною хазяйкою, робить невдалу спробу отруїти хлопчика і робить наклеп на його старшого брата, звинувативши його у вбивстві).
