Спочатку в давньогрецькій літературі будь-яка художня словесність називалася поезією. Однак саме поняття художності у грецькій культурі було нерозривно пов'язано з ритмічністю, і, отже, велика частина літературних творів мала віршовану форму. Пізніше ритмічно організовану мову стали називати віршем, в протиставлення мови, не пов'язаної з ритмом. Давні римляни, продовжувачі грецької культури, стали називати її прозою. У Квінтіліана зустрічається вираз «oratio prosa», у Сенеки — просто «prosa» для позначення вільної мови, не пов'язаної ритмічними повтореннями.
У Стародавній Греції разом із поезією існувала і художня проза: міфи, перекази, казки, комедії. Ці жанри не розглядалися як поетичні, оскільки міф для древніх греків був явищем не художнім, а релігійним, переказ — історичним, казка — побутовим, комедія вважалася дуже приземленою. До нехудожньої прози відносили твори ораторські, політичні, пізніше наукові. Таким чином в античному світі, Стародавньому Римі і потім в середньовічній Європі проза знаходилася на другому плані, представляючи собою літературу побутову або публіцистичну, в протиставлення високохудожньої поезії.
До другої половини середньовіччя становище стало поступово змінюватися. Разом з руйнуванням спочатку античного, а потім і феодального суспільства поступово зменшується кількість написаних поем, трагедій, од. У зв'язку з розвитком торгової буржуазії, її культурним та ідейним зростанням, на основі культури великих міст все більше ростуть і розвиваються прозові жанри. Виникають повість, новела, слідом за ними з'являється роман. Старі поетичні жанри, що грали основну роль у літературі феодалізму і рабовласницького суспільства, поступово втрачають своє основне, провідне значення, хоча аж ніяк не зникають з літератури. Однак нові жанри, які відіграють основну роль спочатку в буржуазних стилях, а потім і у всій літературі капіталістичного суспільства, явно тяжіють до прози. Художня проза починає сперечатися з поезією за ведуче місце, стає поруч з нею, а ще пізніше, у епоху розквіту капіталізму, навіть відтісняє її. До XIX століття письменники-прозаїки, новелісти і романісти, стають найбільш помітними фігурами в художній літературі, даючи суспільству ті великі типові узагальнення, які в епоху торжества поезії дали творці поем і трагедій.
Проза стародавніх греків виникла значно пізніше від поетичних жанрів, здавна пов’язаних з народними обрядами та фольклорними джерелами. Пізніше, з загальним розвитком еллінської культури, коли суспільство не могло задовольнитися міфологічним поясненням навколишнього світу, а поетичні форми вже були неспроможні адекватно висвітлити нові проблеми, з*являються прозові жанри. Їх особливістю було те, що в них мистецтво і наука тісно поєднувались між собою. Прозові жанри органічно входили в широке тоді поняття літератури й самі являли собою високохудожні твори. Подібне поєднання якихось культурних явищ дістало назву синкретизму. Першою формою еллінської прози стала історична оповідь, з якої виокремилися інші жанри – філософія, красномовство, географія тощо.
___________________
Найбільш ранні романи носять псевдоісторичний характер і написані з оглядкою на дидактичну традицію «Кіропедії» Ксенофонта. Виходячи з цього часто робилося припущення , що еволюція грецького роману йшла від оповідань про ідеальний монарху в сторону поступового посилення любовної лінії і витіснення історичної складової. Втім , відома нам версія роману про Олександра створювалася в III столітті , а розважальні твори Дарета і Діктіса з'явилися ще пізніше . Тому згідно з іншою гіпотезою , після роману про Ніну (у якому історична й любовна лінії сблансіровани ) жанр розділився на дві паралельні гілки , любовно- авантюрну і авантюрно- історичну .
