Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.
Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.
Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані у міфі про печеру з «Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів.
___________
Філософське учення Платона називається ідеалізмом, його назва походить від слова «ідея». Що ж таке ідея за Платоном? Це об’єктивно існуюче загальне поняття. Ідей дуже багато, і ко-жна з них відповідає якомусь загальному поняттю (тобто речі). Більш прості ідеї примітивних і грубих понять підкорені ідеям більш високим, витонченим. А ці ВИЩІ ідеї вічно перебувають у далеких позазіркових сферах, і там вони, нематеріальні прототипи речей, прекрасні й невмирущі, мерехтять, переливаючися усіма кольорами веселки. А над ними панує верховна ідея, ідея «істини, добра і краси».
Саму ж матерію Платон оголошує «неіснуючою», бо вона яв¬ляє собою щось безлике, позбавлене певного образу, аморфне і грубе. Лише ідеї можуть формувати матерію. Випромінюючись у далеких сферах, вони незалежні від усього. Зрозуміти їх людина неспроможна. Лише філософи шляхом поглиблених роздумів можуть наблизитися до сприйняття ідей, але й вони ніколи не зро-зуміють їх до кінця.
Не живучи в речах, існуючи зовсім окремо від матерії, ці ідеї однак, можуть відбиватися на землі, і їхні відблиски створюють світ речей. Отже, вся навколишня дійсність, що оточує людину, - то лише відблиски далеких і загадкових ідей. Оскільки зрозуміти й пізнати самі ідеї людина не може, то не може вона зрозуміти і їх¬нє мерехтливе відображення, тобто навколишній матеріальний світ. Філософи-ідеалісти завжди боролися з матеріалізмом, люто його ненавиділи. Платон навіть вимагав суворого покарання ма-теріалістів, бо вважав, що вони своїм ученням про можливість пі-знання реального світу лише обдурювали людей. Через це він завжди виступав проти театру й мистецтва, які втручалися в цей світ і намагалися показати його і пояснити.
За Платоном, душа людини живе також на далеких зірках, звідки вона милується ідеями, що сповнюють її невимовним бла¬женством. Коли народжується людина, чергова душа спускається на Землю і входить у тіло людини, мов у в’язницю. Тепер душа спостерігає світ речей, дещо вже їй знайомий завдяки світові ідей. Після смерті праведної людини її душа повертається до зі¬рок. Якщо ж людина прожила життя погано, то її душа переселя¬ється до якоїсь тварини — собаки, свині, кішки, бджоли, птаха тощо. Це переселення відбуватиметься доти, доки душа не позба¬виться своїх пороків і не спокутує їх. Отже, все своє життя люди¬на повинна присвятити підготовці до повернення душі у світ ідей, бути вірною еросу - пристрасній любові до світу ідей. Звідси виник вираз «платонічна любов», любов до ідей. Ідеї Пла- вчення”3'1”010 МІр0Ю вш,инули на формування християнського вчення.
Платон був також одним з перших творців концепції утопіч¬ного суспільства в ідеальній державі, на чолі якої мають стояти лише філософи. Для здійснення подібних задумів, уважав він, до¬статньо повернутися до минулого й поновити старі форми поліс¬ної системи.
Платон зробив вагомий внесок у розвиток грецької літера¬тури, оскільки сам був видатним майстром прози. Платона-філо- софа не можна відокремити від Платона-письменника. Його ді¬алоги належать до кращих зразків художньої прози. Кожен із них являє собою не тільки протистояння роздумів і думок, але й дра¬матичний конфлікт, цікаву суто побутову сценку. У «сократичних діалогах» головна роль належить Сократу. Платон створює над¬звичайно привабливий образ свого вчителя, розумного, мудрого, незмінно іронічного і стриманого, доброзичливого і спокійного, який до кінця життя не припиняв пошуків істини. Навіть близька смерть не могла відвернути його від головної мети життя.
Різноманітні художні форми діалогів Платон використовував для викладення своїх філософських чи політичних думок. Часом тема розвивається з самого початку діалогу, і цим досягається драматичне напруження. Але найчастіше Платон використовує винайдений ним прийом обрамлення. Він полягав у тому, що спо-чатку філософ розповідав про якусь подію, потім з’являвся спів-бесідник, і вони починали бесіду, що торкалася якоїсь теми. Вона могла порушити проблему моралі, політики чи філософії, яка ставала центральною в діалозі. Коли закінчується її обгово¬рення, Платон знову повертається до попередньої події — і діа¬лог закінчується. Таким чином, головна тема наче облямована «рамкою» події, що не має відношення до головної теми. Напри-клад, у діалозі «Федон» щойно прибулий до Афін учень Сократа питає у свого колеги Федона про причини кончини Сократа. Між ними відбувається довгий діалог, що не торкається смерті їх¬нього вчителя. І лише коли Федон починає розповідати про останній день Сократа, він переходить до теми смерті, страху й мужності перед нею людини, вічного існування душі, відносності людських знань. Розповівши про останні хвилини мислителя, Федон закінчує діалог зверненням до Ехекрата: «Таким був кі¬нець нашого друга ... найкращої людини з усіх, яку довелося нам пізнати на нашому віку, та й взагалі наймудрішої, найсправедливішої.
