пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Розкрийте особливості творчості Сапфо і Анакреонта та їхній вплив на подальший розвиток європейської лірики - згадуємо нашу підготовку до МКР.

Див. попереднє запитання.

Основна тематика творчості Сапфо — жіночі культові гімни, весільні пісні, любовні та дружні висловлення почуттів, адресовані ученицям «дому Муз». Сапфо широко використовує й фольклорну пісню та епос, але традиційні мотиви фольклорних та обрядових дівочих пісень набувають особистого звучання. Ліричні творіння Сапфо здебільшого позначені сяючою радістю, оптимізмом, пристрасним бажанням злитися з природою, яку поетеса безмірно любить і розуміє. Вона розмовляє з джерельцем, що «посилає крізь гілля яблунь своє дзюрчання ніжне», милується «льотом голубків», трояндами, своїми улюбленими квітами, які схилилися над печерою німф і з пелюстків яких «стікає томливо дрімота», дихає ароматом запашних трав, медунки та анісу, найпростіших польових квіток. Усі вони збуджують у ній бурхливі переживання. Ці невеличкі й барвисті замальовки відповідають настрою авторки, створюють тло, на якому розвивається почуття. В стародавні часи поетичні твори Сапфо становили дев'ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні (епіталами), пісні любовні і елегії. З усього масиву творчості Сапфо до нас дійшли, крім численних уривків, тільки дві цілі поезії: гімн до Афродіти, в якому поетеса благає богиню допомогти їй у коханні, і друга поезія, перекладена пізніше римським поетом Катуллом і потім безліч разів перекладена всіма мовами світу, — поезія, що змальовує в усій реальності силу любовного почуття. Обидві поезії в оригіналі написані так званою «сапфічною строфою», особливою формою чергування наголошених і ненаголошених складів, яка в римській літературі увійшла в ужиток особливо після Горація.

 

Головним мотивом поезії Сапфо, як можна судити з фрагментів віршів, що збереглися, була любов, були сильні, поривчасті, палкі почуття. Особливої слави зажили її епіталами: скарги дівчат на нареченого, який забирає їхню подругу, вихваляння краси нареченої тощо. Вірші елегічні та ямбічні виражали особисті почуття. Та була й урочиста лірика. Особливий її вид — дифірамб. Він бере початок від пісень, які прославляли Діоніса. Як загалом культ Діоніса, так і дифірамб мали ту особливість, що в ньому пафос доходив до екстазу. Дифірамб співали на фрігійський лад, з пристрасністю, що приводила слухачів у збуджений стан. Акомпонементом до дифірамбу були звуки флейти, а згодом — кіфари. Співання дифірамбу поєднувалося з танцем, рухи в танці були поривчасті, стрімкі. У своїй любовній ліриці Сапфо поетизує любов та красу, із неприхованою пристрасністю висловлює вона свої палкі почуття. Наприклад, у поезії «До богів подібний мені здається» поетеса пристрасно і щиро розповідає про своє захоплення прекрасною людиною.
________________________

В Афінах Анакреонт користувався величезною популярністю, наприклад, на Акрополі Анакреонта була встановлена статуя, поруч зі статуєю його друга Ксантиппа. На кількох Теосского монетах Анакреонт представлений з лірою в руках, іноді сидячи, іноді стоячи. У 1835 р. в районі сабінських гір в Італії була знайдена статуя, що зберігається сьогодні в Галереї Боргезе, вважається, що ця статуя зображує Анакреонта.

 

Вірші Анакреонта, написані на іонійському діалекті грецької мови, призначалися для сольного співу чи декламації у супроводі музичного інструменту (ймовірно, ліри, звідси говорять про «ліриці» Анакреонта).

 

Анакреонт - спадкоємець Алкея та Сапфо, а проте тон його текстів більш світський і більш насмішкуватий. Концепція Анакреонта характеризується простотою у сприйнятті світу, іронією по відношенню до самого себе; глибоке почуття і пристрасть у Анакреонта відсутні. Основні мотиви - розмірене, свідомо культивується насолоду радостями життя: любов'ю, вином, бенкетами, свободою думки, емоційний фон - передчуття смерті і тягот старості. Порівняйте сприйняття кохання у поезіях Сапфо i,наприклад, цьому вірші Анакреонта, де ужито відому блискучу алегорію - паралелізм : непокірлива примхлива жінка чи дівчина порівнюється з необ’їждженою кобилицею, що вільно скаче і пасеться на луках, а досвідчений у коханні ліричний герой - із умілим вершником, здатним «приборкувати непокірних» («об’їжджати кобилиць»): «Кобилице фракіянко, чом од мене ты втікаєш, / Косо дивлячись на мене, ніби справді неук я ? / Почекай,тобі вудила я накину и скерую , / Взявши повід, біг твій бистрий на призначену мету. / Нині ти лише по луках вільно скачеш и пасешся, / Досі, мабуть, не траплявся вершник сміливий тобі» (переклад Г.Кочура).

 

У деяких своїх рядках Анакреонт неначе навмисне пародіює Сапфо. Там, де в поетеси наявна пристрасна та щира молитва-благання до богині кохання Афродіти («... Я молю тебе,не смути мені ти / Серця,богине...»), в Анакреонта знаходимо напівжартівливе вишукано-стилізоване звертання до бога виноградарства і виноробства Діоніса.

 

Тож, хоча, здавалося б, він пише про те саме почуття кохання, яке описане і у поезіях Сапфо, вірші цих двох представників монодичної меліки є принципово різними. Адже якщо для поетеси з Лесбосу кохання - це всеохоплююча пристрасть, яка хвилює її до глибини душі, то для Анакреонта стосунки між чоловіком і жінкою сприймаються як одна з розваг, життєвих насолод, що не варта серйозних і глибоких почуттів і переживань.

Жодного натяку на докучливі ревнощі або любовні муки у віршах Анакреонта не знайдеш. Його не лише не ображає, а десь навіть потішає, що «кляте дівча» (яке йому, сивочолому, годиться не знати в які нащадки) осміяло його сивину та «іншому звабно моргає».До того ж у творі є промовисте слово - «знову» («Ерот мене знову поцілив...»), отже для сивого «пустуна» цей випадок із лесбійською юнкою не є чимось винятковим або випадковим. До слова, випадково чи ні це «кляте дівча» з вірша Анакреонта, як і Сапфо, було саме з Лесбосу - цікаве питання для окремої наукової розвідки.

 

В епоху політичних і соціальних переворотів, коли на очах Анакреонта так часто падали одні й піднімалися інші, поет «цінував легкі, швидкоплинні радості, прагнув до цього, зневажав мінливості майбутнього і забував про безповоротний минулому». Культ цього у Анакреонта, тим не менш, пройнятий духом поміркованості, оргіастічность йому чужа; вино «розбавлене водою, щоб пісня за чашею залишалася стрункою». Афіней зауважує, що Анакреонт «був тверезим, коли писав»; сам Анакреонт (а пізніше - наслідує йому Горацій) рішуче відкидає «скіфство» з його буйством; поет оспівує «любов до согласному гімну за повною чашею».Анакреонт зовсім не є прихильником розгульних оргій, вакханалій (від «Вакх» - одного з імен Діоніса). Він полюбляє чіткий лад і порядок навіть у хмільному застіллі. Тож недаремно характерним початком, «заспівом» поезій Анакреонта є звернення до прислуги (хлопця, юнака) з наказом принести вина і води для бенкету. А розваги з жінками він називає поетично - боротьбою з богом кохання Еротом.

 


14.01.2014; 23:07
хиты: 139
рейтинг:0
Гуманитарные науки
литература
античная литература
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь