В основі трагедії «Антігона» лежить міф про проклятта роду Едіпа. Від його шлюбу зі своєю матір*ю залишилося 4 дітей: Етеокл и Полінік, Антігона и Ісмена. У центрі трагедії – проблема вільного прийняття людиною героїчного і трагічного для неї морального рішення. Дія трагедії розгортається після того, як Едіпові сини Етеокл і Полінік посварилися між собою за владу у Фівах (це сюжет трагедії Есхіла “Семеро проти Фів”) і у фатальному двобої брати вбивають один одного. Володар Фів Креонт наказує віддати належну шану захисникові Фів Етеоклові, але забороняє поховати Полініка, наказуючи викинути його тіло на розтерзання диким птахам і звірам. Здається, воля Креонта є справедливою, але це не так. Адже існує споконвічний закон: тіло покійника має бути віддане землі. Труп ворога можна поховати за межами поліса.
Антігона, сестра Етеокла і Полініка, порушує наказ Креонта і намагається виконати похоронний обряд над тілом Полініка. Вона виступає на захист загальнолюдського закону шанобливого ставлення до покійника. Закон людяності настільки древній, що люди вважають його встановленим богами. Вустами Антігони Софокл утверджує гуманність на землі: “Волі людини я на землі боятись не повинна”. За непослух Антігона буде покарана, однак її смерть стає її перемогою.
Міф про безсилля людини перед долею Софокл перевів у площину розмови про силу людини, про її безмежні можливості.
Софокл не лякає людину роковими пророцтвами, він навіює думку про відповідальність за свій свідомий чи несвідомий вчинок.
Ідея твору полягає у зверхності божественних, далеких традиційних законів над людськими.
