У трагедії “Цар Едіп” (біля 429 р. до н.е.) Софокл скористався художнім прийомом трагічної іронії, суть якого зводиться до того, що глядач знає про хід подій, а дійові особи не знають. Це допомагає глядачеві глибше проникнути у суть конфлікту.
Необхідно звернути увагу на те, що “Цар Едіп” – твір, який будується виключно за принципом єдності дії. Уся дія сконцентрована навколо пошуків убивці Лаія. Порушено світовий порядок: Лаій загинув, але смерть його не відімщена. Пошуки, до яких залучено чимало людей (Креонт, сліпий Тіресій, гонець з Коринфа), нарешті, розкривають Едіпові жахливу істину: він убивця свого батька Лаія і чоловік своєї матері Іокасти. Відкриття істини позбавило Едіпа всього: честі, родини, душевного спокою. Едіп гидкий сам собі. Він розуміє, що не винен, але вчинки його настільки жахливі, що він осліплює себе і прирікає на вигнання.
У коммосі хор ставить перед Едіпом запитання: а, може, “краще не родитись, як сліпому жить?”. Чому Епід не позбавив себе життя? Адже нещастя і страждання Епіда настільки великі, що вони складають межу можливостей людських. Однак специфіка творчості Софокла полягає у тому, що його герой не пересічний, не звичайний, а такий, яким повинен бути – це взірець людини. У Едіпа своє чуття моралі, своє уявлення про добро і зло. Убити себе – простіше всього, це значить втекти від відповідальності за содіяне. І Едіп знаходить у собі сили для більшого: він прирікає себе на темряву, на скитання, щоб спокутувати провину, стати чистим. Едіп сам покарав себе, сам виконав вирок, а, значить, він переміг долю. Так повинна вести себе у житті справжня людина.
Тема трагедії – не мимовільні вчинки Едіпа, а їх викриття, їх упізнавання самим Едіпом.
Передсмертна трагедія “Едіп у Колоні” написана з використанням іншого варіанта міфа про вигнання Едіпа з Фів. У цій трагедії Едіпа виганяють з Фів його сини. Едіп тут вже не злочинець. Він повністю спокутував свій гріх, міра його страждань перевищила міру злочину. Тому боги – боржники Едіпа. Героєві судилася свята смерть у гаю, його прах принесе благословення краю, де він залишиться. Дія трагедії відбувається у Колоні (містечку, де народився сам Софокл). Едіп просить у афінського володаря Тесея дозволу бути похованим у цьому місті. Діставши такий дозвіл,і він зникає і перетворюється на покровителя Колона. Особиста вина спокутувана, але рід Едіпа має загинути, він і загине. Взяти на себе страждання і долю дітей батько не може.
Драматургія Софокла – це пишний гімн людині, людській душі в найкращих її виявах.
___________
Міф про Едіпа докладно розповідала поема «Едіподія». Колись драконовбивцею Кадмом було засновано м. Фіви. З ревнощів Гера зненавиділа рід Кадмів та його місто і наслала їм багато нещасть. Правив Фівами Лабдак, а потім його син Лай. Довгий час у його дружини Іокасти не було дітей. Дельфійський оракул попередив, що коли й народиться син, то стане подвійним злочинцем: він уб’є свого батька й одружиться з матірю. Лай був наляканий цим страшним віщуванням. І коли в Іокасти невдовзі народився син, цар наказав рабові віднести того в ліс на гору Кіферон й кинути немовля на поталу хижакам і птахам. Жаль стало рабові хлопчика, і він віддав його пастухові з сусудньої Коринфської держави. А той одніс малюка своєму бездітному цареві Полібу, який його всиновив і дав імя Едіп. Прийшло повноліття Едіпа. Він вирішив запитати про свою долю дельфійського оракула і почув ту ж саму відповідь, що колись одержав цар Лай. Уважаючи Поліба рідним батьком, а його дружину Меропу – матірю, Едіп вирішив не повертатися до Коринфа. А доля спрямувала його кроки до м.Фіви. На роздоріжжі трьох шляхів Едіп зустрів колісницю з трьома чоловіками в ній. То були Лай, його глашатай Поліфонт і візниця. Він вчасно не дав їм дорогу, і Поліфонт заколов мечем одого з коней Едіпа. Обурений цим учинком, Едіп і собі вихопив меча і повбивав Лая і Полфонта, візниці пощастило втекти. Едіп продовжив свій шлях, але біля Фіванскьої брами був зупинений потворним Сфінксом, насалним Герою для покарання міста за злочин Лая. Сфінкс загадав Едіпові загадку, яку той відразу відгадав. До нього ніхто не міг її розгадати, і тоді потвора скидала нещасного в прірву. А тепер і сама змушена була кинутися в неї. З радістю фіванці зустріли визволителся мітса, дивувалися його юності й мудрості. І запропонували царський трон, оскільки їхній цар Лай нібито загинув від рук розбійників. За традицією була запропонована і рука оводовілої цариці. Едіп погодився. І не знав, що так здійснилися обидва похмурі віщування оракула.
