Трагедія Софокла стає більш реалістичною, наближенішою до життя, втрачає той містично-релігійний характер, що його мала попередня трагедія. Грандіозні й високі сюжети замінюються значно простішими, суто земними. І цей процес супроводжувався повільним проникненням у внутрішній світ людини, більш глибоким змалюванням людських характерів. Проте всі сюжети Софокла, як і раніше, традиційно основані на міфах, які він черпав з циклічних поем. Софоклівська трагедія з її пристрасним інтересом до окремої особистості, прагненням пізнати її, глибше зобразити її почуття давала можливість обмежитися порівняно вужчими простором і часом. Вона являла собою викінчений твір, дія якого зосереджувалася навколо трагічного конфлікту. Тому, хоч Софокл і зберіг традиційну форму трилогії, але трагедії, що складали трилогію, вже не мали сюжетного зв’язку між собою. Кожна з них – окреме ціле, не пов’язане з двома іншими. У трагедіях Софокла часто присутня трагічна іронія, яка полягає в тому, що прихований зміст у висловлюванні персонажа розуміють лише глядачі, а не дійові особи, оскільки лише перші знають міфи. Софокл майстерно спрямовує дію трагедії до фіналу, що закінчується катастрофою для героя. Софокл завершив створення грецької трагедії, у його творчості вона досягає вершини.
_____________
Софокл жив у період вищого піднесення афінського полісу і всі особливості цього періоду значною мірою відбив у своїх творах. Він був поетом рабовласницької демократії. Він був палким патріотом і активістом, тому у своїх творах намагався у своїх творах об*активно зобразити ті зміни і конфлікти, що виникали у суспільстві тих часів. Захищаючи демократію, виступав проти тиранії (Креонт «Антігона»); підносить проблему багатства та грошей; у його творах є місце для релігійних роздумів. Вірив що Боги визначають долю людини, але самі у вчинки людей не втручаються. Софокл (495-405 рр. до н.е.)
Трагедії Есхіла – це породження епохи становлення і розквіту полісів. А молодший сучасник “батька трагедії” – Софокл – живе в іншу епоху, в епоху найпишнішого розквіту давньогрецької культури, а відтак він переживає і початок занепаду міст-держав, зокрема й афінської демократії. Різниця епох – різниця творів, їх проблематики.
Художні особливості трагедій Софокла:
- в центрі трагедії – людина, а не бог і не титан;
- трагедії відзначає ретельна розробка людських характерів. Софокл зображає особистість цільну, глибоку, підкреслюючи не лише позитивні, а й негативні риси (наприклад, в образі Едіпа – нерозважливість, нестримність у гніві);
- драматург вводить у дію третього актора, посилюється драматизм;
- відбувається скорочення партій хору, а кількість учасників хору збільшується з 12 до 15;
- Софокл урізноманітнив композицію і техніку трагедії. Обов’язковим елементом його трагедії є пролог, в якому викладається передісторія подій. Вводить прийом ретардації. Прагне до ідеальної завершеності трагедії;)
- Софокл першим вводить в театральне дійство живописні декорації;
- найбільшим нововведенням було те, що він виділив свої драми зі складу трилогії.
Софокловим відкриттям у трагедії було послідовне ствердження думки про те, що людина, попри всю трагічність невблаганної долі, вільна у своєму виборі, у виборі своєї лінії поведінки.
