Есхіл (525 – 456 рр. до н.е.) — поет становлення афінської рабовласницької демократії. Грецькі вчені почали називати Есхіла «батьком трагедії». Любов до батьківщини — одна з постійних тем у творах Есхіла. Внесок Есхіла до трагедійного дійства був надзвичайно великий. Він створює трагічну трилогію, що незабаром стає традиційною для змагань драматичних поетів. Великим поштовхом для швидкого розвитку трагедії стало введення Есхілом другого актора. Він увів формулу трагічного мовчання, що створювала напруження. Тривогу глядачів, чекання ними чогось страшного й невідворотного викликала утворювана автором атмосфера жаху на сцені. Цей жах підтримувався і штучними деталями чи ефектними прийомами — на сцені неодноразово з'являлися знаряддя вбивства — закривавлена зброя, герої постійно згадували про злочин.
Есхілові належала низка технічних удосконалень у театрі та драматичному мистецтві. Він першим почав виробляти пофарбовані маски, надаючи їм певні трагічні вирази людського обличчя, винайшов котурни — черевики трагічного актора, що набагато збільшували його зріст. Він увів ряд театральних машин, без яких не могла обійтися вистава (наприклад, покарання Прометея, який у фіналі разом зі скелею «провалюється» під землю). Найвидатнішою трагедією Есхіла вважають «Прометея закутого», що входила до трилогії про Прометея. Написана трилогія, очевидно, у 469 р. до н. є.
«Орестея» Есхіла – єдина трилогія, що дійшла до нас повністю. Кожна її трагедія становить закінчений твір, а всі вони об’єднані спільністю сюжету і системою художніх образів, кожна наступна трагедія є продовженням попередньої. Орестея заснована на троянському циклі міфів, зокрема на драматичній історії проклятого богами дому Атрідів.
Сюжет: В Аргосі царював Пелопс, проклятий убитим ним героєм це прокляття падає і на синів Пелопса – Атрея і Тієста. Тієст спокусив дружину свого брата - Аеропу Атрей помщається Тієстові – він запрошує його до себ в гості та частує його м’ясом убитих Тієстових дітей. За це боги прокляли рід Атрея, що вплинуло на долю його чинів – Агамемнона і Менелая.
Орестея сповнена найактуальнішими проблемами тих часів: закони родової пости, відплата за криваві злочини, родове прокляття, тощо..
Міфологічна основа: над родом Атрідів було прокляття за криваве злодіяння. Есхіл також дотримувався того, що за пролиту кров, подібно ланцюга буде викликана нова кров. І це буде тривати поки не буде відомщеною. Атрей убиває дітей брата Тієста, його син Агамемнон – дочку Іфігенію, Агамемнона вбиває Клеменестра, яка в свою чергу гине від руки сина. Аполлон виправдовує це вбивство здійснене за його наказом і очищая Ореста від крові і відправляє його до Афін, там його оправдовує суд. Те, чого не могли зробити боги – зробили люди.
________________________
Він першим синтезував усі елементи, пов’язані з дифірамбічними заспівами, надавши їм глибокого драматичного характеру. Завдяки його творчості трагедія набула першорядного суспільного звучання і стала найголовнішим драматичним жанром. Перетворилася на могутній засіб виховання співгромадян. Другий актор. Це значно збільшило діалогічну частину п’єси. Есхіл запровадив ряд прийомів, що збільшували її драматичний ефект. Зокрема, він увів формулу трагічного мовчання, що створювала напруження. Тривогу глядачів, чекання ними чогось страшного й невідворотного викликала утворювана автором атмосфера жаху на сцені. Її фабула від початку до кінці залишалася глибоко драматичною, глядачі ставали свідками напружених переживань, бурхливих сцен, гострих конфліктів.
Есхіл не дотримувався єдності часу. Порушується єдність місця – у «Хоефорах» дія спочатку відбувається на могилі Агамемнона, а в другій частині трагедії – біля входу в його палац. Хоча у Есхіла, хор стає колективним актором, своїми піснями часто сприяє розвиткові дії і посідає значне місце в трагедії, відбувалося збільшення акторів від одного до трьох, що призвело до зменшення хорових пісень і ролі хору в самій трагедії. Основою всіх відомих нам трагедій становили легенди та міфи. Щоправда, драматург, якшо того вимагав його йдейно-зудожній задум, сміливо йшов на деякі зміни в них. Так, щоб зробити образ Клітемнестри більш драматиничм, Есхіл вкладає їй у руки сокиру, і вона сама вбиває чоловіка – Агамемнона, хоч за мфіом герой загинув від руки коханця Клітемнестри Егіста.
Закінчувалася трагедія переважно загибеллю героїв або тяжкими нещастями, що обрушувалися на них. Тому в ній не доречними були жарти чи дотепи, веселі розважальні сцени.
