Протягом історичного розвитку стародавні Греція і Рим, при всій різноманітності суспільних відносин та державного устрою в кожній із цих країн, створили багатющу, велику і неповторну культурну спадщину. В історії світової культури вона визначається як антична, греко-римська культура. Культури Греції та Риму - це дві взаємопов*язані, хоч і не тотожні частини одного цілого.
Роль античної спадщини в розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Недаремно античну культуру називають колискою європейської цивілізації. Після періоду середньовічного небуття значної частини античних цінностей вона немов чарівний птах фенікс оживає в переосмисленому вигляді у творах митців Відродження. На основі античної традиції в європейській практиці утверджується гуманістичний світогляд, цінності земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини. Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античного світу одним з провідних духовних надбань людства.
Антична спадщина і традиції, їх гуманістичний зміст становили основу передусім культури і мистецтва Візантії та Близького Сходу. Так, в епоху еллінізму в Олександрії склався просвітницький центр, у якому перехрещувалися шляхи грецької і давньосхідної культурних традицій, розвивалися природничі і гуманітарні науки, філософські школи, розквітало високе мистецтво.
Грецька культура сприймалася в наступні століття як неповторний феномен, історичне чудо. Вона створила таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бурхарт мав підстави скати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо зворотами їхньої мови". Саме в Стародавній Греції склалися і утвердились такі фундаментальні соціально-політичні поняття, як громадянська свобода і громадянський обов язок, людяність, гармонійність розвитку особистості, усвідомлення співвідношення особистого і суспільного.
Грецьке мистецтво і культура - пам ятки архітектури, скульптури, живопису, література, філософія, театр, музика, художні ремесла – стали невід ємною частиною світосприйняття і життєдіяльності світового соціуму. Ось чому античне мистецтво є для нас класикою. Воно вічне, не підвладне часові, тому що втілює загальнолюдські цінності. І є людина, яка здатна сприймати прекрасне.
Античність, її культура і мистецтво - вічне, невичерпне джерело ідей, думок, художніх відкриттів. З нього людство в усі часи черпало натхнення до творіння прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального і духовного прогресу людства, його майбутнє.
______________________
Елліністичний період історії Греції тривав від смерті Олександра Македонського в 323 р. до н. е.. до приєднання Пелопоннеської півострова і грецьких островів до Риму в 146 р. до н. е. Під час періоду еллінізму значення власне Греції у грецькій цивілізації різко впало. Великими центрами елліністичної культури були Олександрія і Антіохія. В цей період відбувся перерозподіл і злиття економічних регіонів, що раніше перебували в рамках різних державних та етнічних утворень. У власність держав переходили нові багатства. Інтенсивна колонізація східних земель супроводжувалася містобудуванням за грецьким зразком. У кожному місті зводилися храми, театри, палестри, гімназії, стадіони. Розширювалася і оживала торгівля з новими країнами, в зв'язку з чим активізувалося кораблебудування. Олександр Македонський прагнув згладити етнічні особливості, влаштовував свято масового заручення знатних македонян з персіянками, сама армія Олександра представляла собою багатоетнічне ціле, організоване не за національною ознакою. Активно йшло будівництво храмів богам різних народів. Стали культивуватися нові політичні ідеали і принципи - з'явився культ царя. Відбулося збагачення всіх складових духовного життя народів, що входили в нові державні утворення, розширилися культурні горизонти. Інтенсивно йшло взаємне проникнення двох потужних культурних хвиль: європейської (грецької) і східної. Зосередження в руках греків виробництва папірусу, а потім і пергаменту, сприяло організації майстерень по переписці книг, трактатів, літературних творів. Це дозволило їм випускати книги в невідомих раніше масштабах. Стала збагачуватися художня культура елліністичних столиць. Правителі залучали в свої міста художню інтелігенцію і вчених. Відкривалися державні бібліотеки в Пергамі, на Родосі, в Смирні, Антіохії, Олександрії. Особливістю літератури цього періоду вважається зростання інтересу до "технологічної" стороні творчості, захоплення зовнішніми прийомами, наслідуванням рідкісним, вишуканим манерам. Серед літераторів цього часу: Менандр, Теокріт Сіракузького - творець літературного жанру пастушої ідилії. Художники цієї пори більше уваги приділяли витонченості пропорцій, психологічної розробки образу, вишуканості форм.
