Античність у перекладі «давнина». Але цьому «стародавньому» передувало ще щось стародавнє. Античність розпочинається з 8 ст. до РХ. До 8 ст. до РХ була Крито-мікейська цивілізація. До 20 ст. ця цивілізація не була відкрита і тому не була описана. Її центр – о. Крит, м. Мікени. Ця цивілізація була палацово-фортечною. На терені Греції цей палац оточували високі мури. Там проживали аристократи (вони ж воїни), жерці (себто священнослужителі), землероби і ремісники. Основні знаряддя виробництва були з бронзи, але культура була досить розвиненою.
Греки називали себе ахейцями. Приблизно з 12 ст. до РХ з півночі прийшли інші грекомовні народи, котрі називали себе дорійцями. Вони володіли залізною зброєю і вбили усіх чоловіків, котрі мали бронзову зброю, зруйнували фортецю та мури. Відбувається поступова асиміляція автохтонного населення. Під асиміляцією розуміється знищення чоловічої статті на певній території та одруження з жінками переможених. Отже, з півночі прийшли грекомовні народи. Греки називали себе ахейцями.
З 12-8 ст. – темні століття. Себто ніякої культури, ніякого розвитку. Вже значно пізніше почала розвиватися давньогрецька культура, але і «Іліада» і «Одіссея» розповідають про події Крито-Мікенської доби. Тобто про ті події, котрі відбувалися до 8 ст. Гомер, власне, написав про Троянську війну вже після 4 ст. Згодом у 18 ст. до РХ прийшла нова цивілізація. Особливістю історичного розвитку Давньої Греції було її заселення спорідненими племенами, що розмовляли різними діалектами грецької мови. Усі вони брали участь у створенні єдиної для всіх олімпійської релігії, сповідували її і, зрештою, об’єднувалися спільною еллінською культурою.
Антична цивілізація (далі - АЦ) починається у 8 ст. до РХ і завершується у 4 ст. після РХ. Ідеологічною основою для неї є політеїзм (віра в багатьох богів) або міфологія. АЦ тривала 12 століть. На зміну їй приходить християнська цивілізація, котра поділяється на східну і західну. Тобто на зміну політеїзму прийшов монотеїзм (віра в одного Бога). Ахейці перетворилися на дорян, але все одно залишилися греками. Ядром АЦ є грецька цивілізація (ну, в принципі, це під запитанням, так що краще промовчіть). Римляни називали греків «еллінами». Греки називають себе так і досі. Грубо кажучи, греки жили усюди, але водночас, не мали централізованої держави. Вони мали спільних богів, звичаї, їжу, проте не мали держави. А жили греки на теренах сучасної Греції, Туреччини,
пд. Італії, о. Сицилія і т.д.
__________________________
Витоки античної цивілізації (доба пізньої бронзи). На теренах давньої Греції існувала Крито-Мікенська (мінойська) цивілізація – приблизно з 3 т. до н. е. – 2 т. до н. е. Приблизно в 2000 р. до н. е. з півночі прийшли дикі грекомовні племена. Греки називали себе ахейцями. Вони створили спільну цивілізацію. Зброя і знаряддя праці були бронзові. Остання велика подія цієї доби – Троянська війна (прибл. 12 ст. до н.е.). Приблизно з 12ст. прийшли інші грекомовні народи – дорійці, які володіли залізною зброєю. Вони зруйнували Крито-Мікенську цивілізацію. Настали «темні віки» про які мало відомо. Стара цивілізація загинула, а на зміну їй прийшла нова (прибл. 8 ст. до н.е.)
«Античний» означає «давній». У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства стародавніх Греції та Риму з IX ст.. до н. е. до V ст. н. е. У наш час поняття античності включає також крито-мікенську епоху (III—II тис. до н. е.). Таким чином, історія античності охоплює період формування, розквіту і загибелі рабовласницьких держав Середземномор'я з III тис. до н. е. до середини V ст. н. е., коли перестала існувати Західна Римська імперія.
Антична цивілізація межувала зі стародавніми цивілізаціями Сходу — Єгиптом, Фінікією, Персією та Ін., підтримувала з ними жваві торговельні та культурні контакти. Хоч антична культура, особливо у початковий період свого розвитку, немало запозичила з більш розвинених на той час культур Сходу, вона була явищем глибоко оригінальним. Характерною рисою культур Сходу був геоцентризм, обожнення царської влади, безумовна влада авторитета, підкореність особистості державі, монументальність, символічність, декоративність. Антична ж, особливо еллінська культура, звернена до людини і це природно, бо породило її зовсім інше суспільство.
Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навколишні землі з селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. З VI ст. до н. е. у більшості полісів встановилась демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були грамотні. Сутністю полісного життя була єдність незалежних людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів і римлян патріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.
Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм — перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у вигляді людей — безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Ідея гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилась в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило неперехідне значення античної доби для людства, його культурного поступу.
