Вчення про провідну роль нервової системи у діяльності організму, засноване І. П. Павловим. Основний принцип теорії нервізму полягає в тому, що всі фізіологічні і патологічні процеси.. здійснюються під впливом нервової системи
Дослідженнями І. І. Павлова та його учнів доведено, що при порушеннях рівноваги зовнішнього і внутрішнього середовища провідна роль вищого відділу нервової системи зберігається і в хворому організмі, так як кора робить вирішальний вплив на розвиток і ліквідацію патологічних процесів, а гуморальні фактори, ендокринна та інші системи не грають первинної патогенетичної ролі.
Отже, нервізм в широкому сенсі-це підпорядкування нервової організації всіх процесів в організмі як в нормі, так і при порушеному протягом життєвих функцій; таким чином, під нервізмом мається на увазі універсальне значення кори великих півкуль і в патогенезі захворювань, в самозахисту організму проти шкідливих впливів, у відновних процесах періоду одужання.
Вчення про нервізме відкидає колишні вузько локалістіческіе принципи терапії, спрямованої лише на місцевий процес, призводить лікаря до синтетичного розуміння захворювань організму, як проявів порушення кортико-вісцерального рівноваги (кортико-вісцеральна патологія). Будь-яке хірургічне захворювання слід розглядати не як місцевий процес, а як поразка всього організму з більш-менш вираженими змінами в корі головного мозку.
