Периферична нервова система (systerna nervosum periphericum) – умовно виділяється частина нервової системи, структури якої знаходяться поза головного і спинного мозку. До периферичної нервової системи відносяться 12 пар черепних нервів, їх корінці, чутливі і вегетативні ганглії, розташовані по ходу стовбурів і гілок цих нервів, а також передні і задні корінці спинного мозку і 31 пара спинномозкових нервів, чутливі ганглії, нервові сплетення, периферичні нервові стовбури тулуба і кінцівок, правий і лівий симпатичні стовбури, вегетативні сплетення, ганглії і нерви. Умовність анатомічного поділу центральної і периферичної нервової системи визначається тим, що нервові волокна, складові нерв, є або аксонами рухових нейронів, розташованих в передніх рогах сегмента спинного мозку, або дендритами чутливих нейронів міжхребцевих гангліїв (аксони цих клітин направляються по заднім корінцях в спинний мозок) . Т.ч., тіла нейронів розташовані в центральній нервовій системі, а їх відростки – в периферичній (для рухових клітин), або, навпаки, відростки нейронів, розташованих в периферичній нервовій системі, складають провідні шляхи ц.н.с. (Для чутливих клітин). Основна функція периферичної нервової системи полягає в забезпеченні зв’язку ц.н.с. із зовнішнім середовищем та органами-мішенями. Вона здійснюється або проведенням нервових імпульсів від Екстер-, пропріо-і інтерорецептори до відповідних сегментарним і надсегментарного утворень спинного і головного мозку, або у зворотному напрямку – регулюючих сигналів з ц.н.с. до м’язів, забезпечує переміщення тіла в навколишньому просторі, до внутрішніх органів і систем. Структури периферичної нервової системи мають власне судинне та іннерваціонное забезпечення, що підтримує трофіку нервових волокон і гангліїв; а також власну лікворну систему у вигляді капілярних щілин по ходу нервів і сплетінь. Вона формується починаючи з міжхребцевих гангліїв (прямо перед якими на спинномозкових корінцях закінчується сліпими мішками підпавутинний простір з цереброспінальної рідиною, що омиває центральну нервову систему). Т.ч., обидві лікворних системи (центральної і периферичної нервової системи) роздільні і мають своєрідний бар’єр між собою на рівні міжхребцевих гангліїв. У периферичній нервовій системі нервові стовбури можуть містити рухові волокна (передні корінці спинного мозку, лицьова, відвідний, блоковий, додатковий та під’язиковий черепні нерви), чутливі (задні корінці спинного мозку, чутлива частина трійчастого нерва, слуховий нерв) або вегетативні (вісцеральні гілки симпатичної і парасимпатичної систем). Але основна частина верхніх стовбурів тулуба і кінцівок є змішаною (містить рухові, чутливі і вегетативні волокна). До змішаних нервах відносяться міжреберні нерви, стовбури шийного, плечового і попереково-крижового сплетінь і витікаючих з них нервів верхніх (променевого, серединного, ліктьового тощо) і нижніх (стегнового, сідничного, большеберцового, глибокого малогомілкового та ін) кінцівок. Співвідношення рухових, чутливих і вегетативних волокон в стовбурах змішаних нервів може значно варіювати. Найбільша кількість вегетативних волокон містять серединний і великогомілкової нерви, а також блукаючий нерв. Незважаючи на зовнішню роз’єднаність окремий нервових стовбурів периферичної нервової системи, між ними існує певна функціональна взаємозв’язок, забезпечувана неспецифічними структурами ц.н.с. Те чи інше поразку окремого нервового стовбура позначається на функціональному стані не тільки симетричного нерва, а й віддалених нервів на своїй і протилежній стороні тіла: в експерименті підвищується працездатність контралатерального нервово-м’язового препарату, а в клініці – при мононевритов підвищуються показники провідності по інших нервових стовбурах . Зазначена функціональна взаємозв’язок в деякій мірі (поряд з іншими факторами) визначає характерну для П. н. с. множинність ураження її структур – поліневрити і полінейропатії, полігангліоніти та ін.
