Тип вищої нервової системи — сукупність властивостей нервової системи, які складають фізіологічну основу індивідуальної своєрідності діяльності людини і поведінки тварин.
Поняття про тип вищої нервової системи ввів у науку І. П. Павлов. Спочатку воно трактувалося як «картина поведінки» тварини, надалі стало розглядатися як результат визначеного сполучення виділених Павловим властивостей нервової системи — сили, рухливості й урівноваженості.
На цій основі він визначив чотири основних типи вищої нервової діяльності:
1) сильний, неврівноважений або «невтримний»;
2) сильний, урівноважений, інертний або повільний;
3) сильний, урівноважений, рухливий чи живий;
4) слабкий.
Відповідно до цих типів ставилися чотири темпераменти, описані ще в античності: 1) холеричний, 2) флегматичний, 3) сангвінічний, 4)меланхолійний.
Виділені в дослідженнях на тварин тип вищої нервової системи вважав загальними в людини і тварин. Крім того, ним була запропонована класифікація специфічно людських типів вищої нервової діяльності, заснована на співвідношенні двох сигнальних систем: 1) художній (перевага першої сигнальної системи); 2) розумовій (перевага другої сигнальної системи); 3) середній.
