Терміном екстрапірамідна система визначаються моторні шляхи, які не проходять через піраміди довгастого мозку. Екстрапірамідна система, яка складається із еферентних нервових шляхів, починається в премоторній і моторній ділянках півкуль головного мозку і включає цілу низку підкіркових та стовбурових утворів:
хвостате ядро (nucl. caudatus),
лушпину (putamen),
латеральну (globus pallidus lateralis) та медіальну (globus pallidus medialis) бліді кулі,
субталамічне ядро (тіло Люїса) (nucl.subthalamicus),
червоне ядро (nucl.ruber),
чорну речовину (subst. nigra)
До екстрапірамідної системи належать також:
- медіальне ядро зорового горба,
- мигдалеподібне ядро,
- вестибулярні ядра Дейтерса,
- нижні оливи,
- ядра Даркшевича,
- передні горбики чотиригорбикових тіл
- ретикулярна формація стовбура мозку.
Структури екстрапірамідної системи
Хвостате тіло (nucl. caudalis) і лушпина (putamen) подібні за гістологічною будовою, функціями та філогенезом і їх об”єднують в стріарну систему.
Бліда куля, чорна речовина, червоні й мигдалевидні ядра, ядра Даркшевича, чотирьохгорбикові тіла, нижні оливи, (сітчаста) ретикулярна формація середнього мозку входять до складу палідарного відділу екстрапірамідної системи.
Гістологічно бліда куля характеризується наявністю великих клітин і значної кількості нервових волокон. Хвостате тіло і лушпина складаються із дрібних клітин і нервових волокон. Між ними є й хімічна різниця. Палідарна система багата мієліном, кальцієм, залізом і допаміном (зокрема чорна речовина).
Крім гістологічної і хімічної різниці, є й філогенетична. Палідо-нігральна система була кінцевим руховим апаратом у риб, а стріарна – у рептилій і птахів.
Функціонально палідо-нігральна система є нижчим рефлекторним центром, а стріарна відносно неї – вищим регуляторним органом.
Палідарна система у риб та стріопалідарна у птахів є найвищим руховим центром, що забезпечує дифузні рухи тіла, узгоджену роботу всіх скелетних м'язів у процесі рухів, плавання, польоту. У найвищих тварин та людини потрібно більш тонке диференціювання роботи рухових центрів, що стало можливим завдяки виникненню пірамідної системи.
У міру формування кори великого мозку філогенетично найстаріші рухові центри (палеостріатум та неостріатум) все більше контролюються новою руховою системою — системою пірамідних шляхів.
екстрапірамідна система поєднує в собі формування, які мають численні двобічні зв'язки (замкнені нейронні кола);
У смугастому тілі знаходиться більш ніж 80 % загальної кількості дофаміну. Крім того, у смугастому тілі виділяють ще 7 ней-ротрансмітерів: ацетилхолін, у-аміномасляну кислоту (ГАМК), норадреналін, серотонін, глутамінову кислоту і нейропептиди — субстанцію Р та метенкефалін.
У розвитку екстрапірамідної рухової патології істотне значення мають порушення взаємовідношень різних нейротрансмітерів з дофамінергічними системами мозку. В смугастому тілі знайдено 2 види дофамінових рецепторів — D, та D2. У разі дії на рецептори D( змінюється загальна рухова активність, стимуляція рецепторів D2 викликає дискінезії.
Таким чином, на рівні інтернейронального пула смугастого тіла здійснюється конвергенція більшості аферентних трансмітерних систем.
Функції екстрапірамідної системи полягають у:
- тонкодинамічній регуляції механізмів постурального тонусу, фізичних рухів,
- м’язового тонусу завдяки чому вона забезпечує настройку і готовність до дії рухового апарату,
- перерозподіл тонусу м’язів під час рухів, створення фону для здійснення швидких, точних, диференційованих рухів,
- реалізацію як безумовно-рефлекторних захисних і співдружних рухів, так і завчених, стереотипних, автоматизованих, в тому числі професійних навичок, надаючи їм плавності і закінченості. Вона приймає участь у виразних мімічних реакціях, жестикуляціях, у здійсненні емоційних проявів (сміх, плач, злість, радість, туга) і пов’язаних з ними вазомоторних функціях.
Наявність синкінезій, тремору, інших насильницьких рухів
(гіперкінезів).
