Обмін речовин та енергії, розмноження, ріст, відновлення структур, подразливість і саморегуляція - основні властивості клітин.
До складу клітин входять різні хімічні сполуки: неорганічні та органічні. До неорганічних належать вода і мінеральні солі. Серед органічних сполук найбільше значення мають білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти.
Сукупність клітин і міжклітинної речовини, подібних за походженням, будовою і функціями, називають тканиною. У організмі людини виділяють такі тканини: епітеліальну, сполучну, м’язову та нервову.
Епітеліальна тканина утворює покриви тіла, залози і вистилає порожнини внутрішніх органів.
Сполучна тканина (кісткова й хрящова) забезпечує опору органів, виконує трофічну та пластичну функції. Кров і лімфа утворюють внутрішнє середовище організму і виконують захисну функцію.
М’язова тканина — основна тканина скелетних м’язів та багатьох внутрішніх органів. З м’язовою тканиною пов’язана функція руху.
Нервова тканина (становить масу головного і спинного мозку) забезпечує регуляцію діяльності органів і зв’язок організму із зовнішнім середовищем.
Із тканин формуються органи. Орган - частина тіла, що має певну форму, будову, місце і виконує одну чи кілька специфічних функцій. Рука, серце, нирки, печінка, шлунок, легені - це органи. Органи, що разом виконують спільні функції, становлять фізіологічні системи (нервова, ендокринна, опорна-рухова, кровоносна, дихальна, травна, сечостатева, сенсорна). Різні фізіологічні системи у поєднанні з певними органами утворюють функціональні системи.