Зміст спілкування реалізується за допомогою певних засобів, головним з яких є мова. Мовні (вербальні) засоби доповнюються невербальними: жести, міміка, пантоміміка тощо.
Мова — це система словесних знаків. Вона включає в себе слова з їх значеннями і синтаксис — набір правил, за якими будується речення.
Процес використання людиною мови для спілкування називають мовленнєвою діяльністю.
Мовлення — це конкретне застосування мови для висловлення думок, почуттів і настроїв. Мовлення є психічним явищем. Воно завжди індивідуальне і суб’єктивне, адже виявляє ставлення індивіда до об’єктивної реальності.
Види мовленнєвої діяльності класифікують за такими ознаками:
1) за складністю психофізіологічних механізмів, які забезпечують процес мовлення, — хорове, ехолалічне (просте повторення), мов- лення-називання, комунікативне мовлення;
2) за рівнем планування — активне (монологічне); реактивне (діалогічне); допоміжні види мовлення (читання письмового тексту);
3) за довільністю — (більш чи менш довільне);
4) за екстеріоризованістю чи інтеріоризованістю — усне (монолог, діалог і афективне мовлення), писемне.
