Театр «Березіль» був у 20—30-х pp. XX століття найбільш сміливим, оригінальним і цікавим. Його директор і художній керівник Олександр Степанович Курбас формував колектив творчої динамічної думки, високої сценічної культури, волі й пошуку.
Лесь Курбас — митець європейської освіченості, знав вісім мов, вивчав історію і теорію світового театрального мистецтва, розвивав кращі традиції українського театру корифеїв, прагнув зберегти притаманну йому національну самобутність. Він також спирався на досвід режисерів-новаторів К. Станіславського, Б. Брехта та ін. Творча програма Леся Курбаса відзначилася історичною далекоглядністю. Митець уперше в історії українського професійного театру розробив комплексну програму театральної реформи, що включала виховання нового актора — громадянина, нового типу режисера — ідейного і творчого інтерпретатора п'єси, вистави, розвиток принципу стадійності, втілення на практиці естетичних засад діяльності театрального колективу.
На початку творчої діяльності Лесь Курбас зазнає впливу театральної стилістики відомого реформатора західноєвропейського театру Макса Рейнгардта. Керуючись положенням, що театр не відтворює, а формує життя, він прагне естетично об'єднати слово, рух, текст, музику, світло й декоративне мистецтво в одну театральну естетику.
Лесь Курбас був закоханий в Україну і створив свій театр на рівні кращих театрів Європи. У 1922 році діячі «Молодого театру» створюють у Києві творче мистецьке об'єднання — модерний український театр «Березіль». Це було ціле об'єднання, яке мало шість майстерень-лабораторій, де проводилися дослідження з технології сцени. Робота цехів мала два напрямки: студійне навчання і практичну діяльність. Найцікавішою була режисерська лабораторія, в якій вибирався репертуар, обговорювалися п'єси, визначалися концепції, жанрово-стильові особливості майбутньої вистави та мізансцени, проводилась робота з акторами, художниками, інспекторами сцени, глядачами.
Лесь Курбас пристосовує модерні принципи до класичного західноєвропейського (драми В. Шекспіра, В. Гюґо, Ф. Шиллера) й українського репертуару (п'єси М. Старицького, І. Карпенка-Карого). З творчого об'єднання беруть початок театральні бібліотека, музей, журнал.
Олександр Степанович турбувався не тільки про свій «Березіль», а й про розвиток всієї театральної справи в Україні. Він розумів, що художник у театрі — це найближчий помічник драматурга і режисера. Раніше українська сцена не мала справжніх декораторів. Курбас же залучив до роботи талановитих художників Меллера, Петрицького, Єлева — майстрів костюму і театрального оформлення і створив уперше співдружність драматурга, режисера і декоратора.
Втіленням творчих пошуків театру стали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснює в різних стилях: традиційно-реалістичному, народного гротеску, імресіоністичному. Етапною у творчості українського театру стала вистава «Гайдамаки» Т. Шевченка.
У 1926—1933 рр. театр «Березіль» працює в Харкові. До його складу входять видатні митці — М. Крушельницький, А. Бучма, Н. Ужвій, І.Мар'яненко, Й. Гірняк, Н. Титаренко,
О. Добровольська та інші. Найближчим помічником Леся Курбаса в модернізації українського театру став драматург Микола Куліш. У його п'єсах знайшли відображення взаємозв'язки людини і нового історичного часу. Гострі дискусії викликали п'єси М. Куліша «Народний Малахій» та «Мина Мазайло», поставлені Лесем Курбасом на сцені «Березіль».
Щаслива доля поєднала талановитого драматурга, оригінального мислячого режисера і цікавого художника. Виник чудовий симбіоз, що дав змогу українському театрові першої половини XX ст. піднятися відразу на кілька щаблів.
У 1934 році театр «Березіль» перейменовано на театр імені Т. Шевченка. Доля Леся Курбаса, Миколи Куліша склалася трагічно. Вони були репресовані й розстріляні 1937 року в Соловецькому таборі особливого призначення.
Творчість Леся Курбаса належить до визначних здобутків світового театру XX століття. В Австралії у Мельбурні існує театр імені Леся Курбаса. Сучасна американська письменниця і режисер, українка за походженням, Вірляна Ткач поставила 1990 року в Нью-Йорку власну композицію «Світло зі сходу» про Леся Курбаса, де використала його щоденники. З цією виставою гастролювала 1991 року в Києві, Львові, Харкові. Вона — автор кількох театрознавчих праць про «Березіль», співзасновник Міжнародного товариства Леся Курбаса.
